5-6 хвилин
«The Economist» сказав це вслух: «Дві речі змінили американську позицію. Перша - зростаючий тиск з боку союзників. Британці були особливо рішучими, а голландці оголосили, що вони формують коаліцію, щоб доставити F-16 в Україну і розпочнуть підготовку її пілотів. Другий - це зміна військових цілей в адміністрації, перехід від забезпечення того, щоб Росія не змогла перемогти Україну, до підтримки української перемоги. Саме це має турбувати Кремль навіть більше, ніж прибуття самих F-16.»
https://www.economist.com/europe/2023/06/01/ukraine-gets-its-f-16s⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️
Україна отримує свої F-16
Політична підтримка може мати навіть більше значення, ніж старі винищувачі.
Перша партія винищувачів F-16, яку готується отримати Україна, як очікується, прибуде наприкінці вересня - занадто пізно, щоб зіграти свою роль у контрнаступі, який може розпочатися будь-якої миті. Однак рішення, прийняте Джо Байденом напередодні зустрічі G7 у Хіросімі в травні, все ще має безпосереднє значення.
Українці просили західні винищувачі мало не з дня російського вторгнення. Але відповідь Пентагону, який може заблокувати іншим країнам-користувачам F-16 постачання літаків американського виробництва, завжди була негативною. Причини були двоякого роду. Перша група була нібито практичною. Щоб навчити українських пілотів і наземний персонал літати і обслуговувати такі складні і незнайомі літаки, як F-16, знадобилося б 18 місяців. Українські злітно-посадочні смуги були недостатньо високого рівня. Витрати були б непомірно високими. Україна, як поблажливо зауважив голова Об'єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі, повинна зосередитися на інших пріоритетах.
Друга група причин пов'язана з побоюваннями, що Росія розцінить такий крок як ескалацію, і цей привід також використовувався для затримки з наданням Україні зброї великої дальності (наприклад, ракет HIMARS) і танків. Страх ескалації завжди був головним міркуванням, але він суперечив першому і був спекулятивним. Якщо F-16 не надто посилять спроможність України, то чому вони мають турбувати росіян? І взагалі, якою могла бути відповідь Росії? Передача українцям літака, який вперше з'явився на озброєнні майже 50 років тому, навряд чи підштовхнула б Владіміра Путіна до катастрофічного кроку - застосування ядерної зброї.
Дві речі змінили американську позицію. Перша - зростаючий тиск з боку союзників. Британці були особливо рішучими, а голландці оголосили, що вони формують коаліцію, щоб доставити F-16 в Україну і розпочнуть підготовку її пілотів. Другий - це зміна військових цілей в адміністрації, перехід від забезпечення того, щоб Росія не змогла перемогти Україну, до підтримки української перемоги. Саме це має турбувати Кремль навіть більше, ніж прибуття самих F-16.
Чи справді ці літаки здатні змінити правила гри, як вважають українці, викликає сумніви. Немає сумнівів, що якщо Україна отримає від 40 до 60 F-16, вони забезпечать реальну перевагу в силах і засобах. Версія F-16, яку отримає Україна, відома як Mid-Life Update (MLU), яка експлуатується кількома європейськими військово-повітряними силами протягом останніх 25 років. Серед модернізацій MLU - лінія передачі даних, яка дозволить українським літакам об'єднуватися з наземними радарами протиповітряної оборони НАТО, такими як "Патріот". Це підвищить ефективність протидії російським крилатим ракетам і загалом допоможе захистити повітряний простір України краще, ніж її зменшуваний парк МіГ-29, Су-27 і Су-24 радянських часів. На відміну від цих літаків, F-16 може нести повний набір ракет класу "повітря-повітря" і "повітря-земля", що використовуються Америкою та її союзниками.
Але ті, хто очікує, що F-16 забезпечать швидкий квиток до повітряної переваги, можуть бути розчаровані. По-перше, будь-який винищувач четвертого покоління, який не має характеристик малопомітності, буде дуже вразливим для грізних російських ракет класу "земля-повітря" С-400, і це одна з причин, чому в НАТО всі такі літаки поступово виводяться з експлуатації на користь F-35 п'ятого покоління. Іншою причиною є застарілий імпульсно-доплерівський радар AN/AG66, яким оснащений F-16 MLU, що не може зрівнятися ані за дальністю, ані за захопленням цілей з радарами, встановленими на більш пізніх версіях російських Су-35 і МіГ-31.
Принаймні одна проблема, яка раніше називалася як причина стримування використання F-16, нікуди не поділася. Українських пілотів, як ми тепер знаємо, можна навчити за чотири місяці, а наземні екіпажі за контрактом можуть підтримувати літаки в польоті. Але з розкритими повітрозабірниками, які засмоктують уламки, F-16 буде важко злітати з нерівних або пошкоджених злітно-посадочних смуг.
Важливо не стільки те, що F-16 представляють з точки зору зобов'язань Заходу, скільки те, який внесок вони можуть зробити у військові зусилля. Вони допоможуть Україні перемогти, але це не Вундерваффе, на яке багато хто палко сподівається. ■