Мік Раян – австралійський генерал-майор у відставці, який відповідав за весь військовий вишкіл та військову освіту в Австралії і є автором книги «Перетворена війна: Конкуренція та конфлікт великих держав 21-го століття», пише про те, як українці розвинули військове мистецтво і послабили росіян, використовуючи стратегію "корозії". "Тексти" наводять скорочений переклад тексту, здійснений Юрієм Гайдаєм.
Протягом своєї української кампанії російські військові постійно були змушені переоцінювати свої стратегічні цілі. План А полягав у захопленні Києва, Харкова та інших ключових міст, захоплення лідерів уряду та примушення до політичного прийняття [Росії]. Дії українців на полі бою і стратегічне керівництво президента Зеленського швидко проявили безглуздість цього плану.
План «Б» для росіян передбачав повільніші атаки по кількох осях на півдні, сході, північному сході, півночі та в небі над Україною. Ця стратегія також зазнала невдачі. Потім вони зосередилися на Донбасі та створенні «сухопутного мосту» з Росії до Криму. З початку вторгнення в лютому росіяни постійно зменшували свої політичні цілі щодо України та стратегію їхнього досягнення.
Це звична річ для війни. Тоді як політичні цілі визначають спосіб ведення війни, битви також змінюють політичні цілі. Як нещодавно написав американський стратег Еліот Коен, «збереження відчуття напрямку війни – це постійна боротьба для політичних і військових лідерів, тому штабні офіцери (і коментатори війни) приречені на розчарування».
Українці не постраждали від подібного рівня зміни цілей. Їхні оборонні цілі прості – захистити свій суверенітет, свій народ, свою землю. Хоча останнім часом у стратегічний дискурс проникло поняття перемоги над Росією.
Українські військові, заспокоєні непохитністю своїх політичних керівників, демонстрували послідовність протягом усієї війни.
Цього українці досягли завдяки прийняттю простої військової стратегії: корозії. В Австралії ми описуємо здатність боротися як «бойову силу». Вона складається з фізичного, морального та інтелектуального компонентів. Український підхід спустошив російські фізичні, моральні та інтелектуальні можливості для боротьби та перемоги в Україні як на полі бою, так і в глобальному інформаційному середовищі.
Ця стратегія корозії передбачає, що Україна атакує росіян там, де вони слабкі, а також використовує частину своєї бойової сили для затримки російських військ. Британський військовий історик і теоретик Базіл Лідделл Харт описав це як непрямий підхід. У своїй класичній книзі «Стратегія» він пише, що «ефективні результати у війні рідко досягаються, якщо підхід не був достатньо «непрямим» для того, щоб гарантувати неготовність супротивників зустрітися з ним. Ця «непрямота» зазвичай була фізичною і завжди психологічною».
Цю пораду українці взяли близько до серця. Вони атакували найслабші системи фізичної підтримки армії на місцях – мережі зв’язку, маршрути матеріально-технічного забезпечення, тилові райони, артилерію та старших командирів на своїх командних пунктах. У битві за Київ українці змогли завести росіян у глухий кут, тому що їм вдалося проникнути в російські тилові райони та знищити частини їхнього матеріально-технічного забезпечення. Вони роз’їдали північну російську експедицію зсередини та, зрештою, змусили її до принизливого виведення з України.
На сході українці знову взяли на озброєння цю стратегію корозії. Вони атакують російську логістику, хоча росіяни почали рухатися обережніше. Українці також атакували критично важливі засоби підтримки – інженерів, безпілотники спостереження, склади палива та старших російських командирів. Знову українці роз'їдали фізичну здатність росіян воювати. [тут ще згадується висока автономність українських підрозділів у прийнятті рішень, іноді на межі з хаосом, описаним у вірусному пості про двіж різних підрозділів у лісі, які всі мочать русню і деколи дивуються зустрічі один з одним – прим. перекладача].
Можливо ще важливіше те, що ці дії у фізичному світі впливають на моральні та інтелектуальні складові російської бойової сили. Моральний дух Росії підривається через її поразки на полі бою, проблеми з постачанням та відхід перед обличчям українського тиску з Києва та Харкова. Використання українцями соціальних мереж для демонстрації російських хиб посилило цю моральну корозію.
Українці також нав’язали росіянам певну форму інтелектуальної корозії. Під тиском вимог досягнення хоч якоїсь перемоги через попередні невдачі, загарбники йдуть на більший тактичний та оперативний ризик у своїх військових операціях. Катастрофа переправи через Сіверський Донець, де була знищена боєздатність щонайменше однієї російської бригади, свідчить про те, що армія стає все менш здатною оцінювати ризики значних оперативних або тактичних рішень.
Українська послідовність у реалізації власної стратегії приводить до того, що російська армія наближається до межі своєї спроможності в Україні. І роз’їдаючи росіян фізично, морально та інтелектуально зсередини, українці розвинули військове мистецтво. Звичайні наземні та повітряні операції залучили сили спеціальних операцій та інформаційні операції в нове єдине ціле. Те, що ми колись розуміли як окремі конвенційні, неконвенційні чи інформаційні операції, тепер є складовими інтегрованого та неподільного цілого.
Ось так виглядає війна 21 століття. Українці виявилися майстрами цього. Кожна країна середнього розміру з обмеженими ресурсами (включно з Австралією) може багато чому навчитися у них.