1 Навішування ярликів
Коли опонент викладає якусь ідею, чимало співрозмовників до змісту і не думають дослухатися. Вони вирішують, до якої малопривабливої категорії це віднести чи в яку ідеологічну скриньку покласти.
Наприклад, людина виступає за оплачувану відпустку із догляду за дитиною (у Сполучених Штатах лише державні установи і підприємства з понад 50-ма працівниками зобов’язані надавати три місяці відпустки за власний рахунок). Замість того, аби запитати, як це бути оплачуватися, хто буде заміняти маму на роботі, поки вона вдома з дитиною, та як це вплине на економіку в цілому – а на це можуть знайтися цілком адекватні відповіді – такі люди поспішають із ярликом. Це – соціалізм, кажуть вони, а від оплачуваної відпустки із догляду за дитиною – один крок до сталінських таборів та венесуельського економічного колапсу.
Як консерватори у США не забувають про радянські злочини та відсталість соціалістичних країн у 20-му столітті, так і ліберали активно використовують опудало Гітлера в аргументах з консерваторами. «Обмеження імміграції? Нацисти, здається, робили щось подібне. Ні? Ну зробили б - от так само, як ви пропонуєте».
2 Приписування підступних мотивів
Здається, чимало користувачів соціальних медіа навіть припустити не можуть, що хтось може поділиться ідеєю лише тому, що вважає її корисною, а власну думку – цікавою. «Ми ж не у світі рожевих поні живемо!»
Моє "улюблене": пояснювати будь-яку позицію жінки, з якою не погоджуєшся, тим, що «в неї чоловіка нормального немає».
Типовий приклад у США – дебати про доступ до зброї. Думаю, що абсолютна більшість прихильників обмеження доступу до зброї мають дуже простий і зрозумілий мотив: вони не хочуть, аби їх, їхніх дітей, чи інших людей розстріляв якийсь ображений на життя маніяк. Але їхні опоненти шукають інші, підступні мотиви: нібито люди хочуть обмежити право на володіння зброєю, аби відібрати пістолет в конкретного Стіва чи просто палко ненавидять другу поправку до Конституції.
І навпаки. Якими б не були мотиви противників обмеження доступу до зброї, не думаю, що серед них є любов до масових розстрілів.
Ну і моє улюблене: пояснювати будь-яку позицію жінки, з якою не погоджуєшся, тим, що «в неї чоловіка нормального немає», ніби наявність чи відсутність «чоловіка нормального» керує усією розумовою діяльністю жінок.
3 Примушування опонентів відповідати за слова та дії найрадикальніших представників їх «табору»
Інший широко вживаний прийом – доведення аргументу чи позиції іншої людини до абсурду
- як від небажання чи нездатності зрозуміти, так і свідомо підставляючи замість реальної позиції людини позицію максимально радикалізовану. От чесно, не всі люди, які вважають, що права робочих мають бути краще захищеними, є комуністами.
Як казав Джордж Буш: «суперечки занадто легко перетворюються на ворожість. Незгода – на дегуманізацію. Занадто часто ми судимо інші групи за їхніми найгіршими представниками, а себе – за нашими кращими намірами».(с)
#історія#світовіЗМІ#Америкасьогодні