США. ПА-ДЕ-ДЕ НАВКОЛО УКРАЇНИ.
Це буде не зовсім звичайний допис - спробую звести до купи весь об'єм інформації яку ми маємо про процеси, які тривають у американському політикумі навколо України, бо цікавих новин на повноцінний випуск зараз реально обмаль.
Почну з позиції Уіткоффа, яку підтримує Кушнер, і стосується вона теми подальших переговорів з українською делегацією. Представник Трампа має невдоволення роботою голови ОПУ та по сумісництву "фактично виконуючого обов'язки" голови нашої делегації на переговорах з США та рф - Будановим. Невдоволення його стосується таких "вад" Буданова, як "небажання зважати на тонкі переговорні нюанси", "занадто прямолінійність та бажання швидкого отримання результатів" та "не бажання серйозно ставитися до питань майбутнього економічного співробітництва між США, Україною та рф". При тому Уіткофф вважає номінального голову української делегації, Умерова, "комфортним та досвідченим" переговорником, який здатен осягнути весь комплекс проблем мирного врегулювання.
Я поняття не маю, фігурувала ця аргументація під час безпосереднього та опосередкованого спілкування Уіткоффа з нашим Президентом, але факт залишається фактом - станом на зараз саме Умеров перейняв на себе практично всю комунікацію з американськими представниками. Добре те чи погано? Думаю що ані так, ані так. Фактично американці у своїх діях копіюють тактику Дмітрієва - вони обіцяють Україні через Умерова все нові та нові "можливості" у сфері відновлення та процвітання під рефрен - "Все у вас буде - тільки вийдіть з Донбасу". Вуха Умерова більш привичні для прослуховування таких пропозицій ніж вуха Буданова, який прагне повної визначеності на наступних переговорах - збирається рф закінчувати війну, чи ні? По суті всі знають відповідь на це питання, тут головне те, чия провина за провал переговорів буде визнана Президентом США? Навколо цього основного питання йдуть найбільш активні переговорні маневри. Побачимо - як відпрацюють на наступній зустрічі Буданов та Умеров. Сам же можу висловити своє переконання у тому, що таланти Умерова як переговорника вкрай посередні і його звичайна позиція - "Я передаст, проте я ввічливий та вдячний передаст" як максимум зробить не таким болючим розчарування американців тим, що "продуктивні переговори" знову зайшли у тупик, а як мінімум просто забезпечать "нульовий" результат зустрічі з черговими звинуваченнями американців у нашій "не конструктивності".
З іншого боку контакти традиційної дипломатії між Україною та США станом на зараз практично заморожені. Держсекретар США не бажає занадто глибоко занурюватися у "малоперспективний переговорний процес" та вважає, що реальні переговори по закінченню війни в Україні слід вести виключно після візиту Президента США до Китаю та досягнення хоча би рамкових домовленостей Трампа та Сі по врегулюванню "української кризи". Більше - Держсекретар США вважає, що всерйоз займатися темою закінчення війни слід виключно після вирішення Кубинського та Іранського питань. Рубіо вважає, що значне послаблення двох "правлячих режимів", чи, бажано, повна зміна влади у цих країнах зроблять позицію США домінуючою на переговорах з Китаєм і по Тайваню, і по Україні. Станом на зараз його позиція не те щоби не має підтримки Президента США - має, але Трамп все одно не втратив віру у своїх "прекрасних нетрадиційних переговорників" - Уіткоффа та Кушнера, які підтримують у ньому віру у можливість досягнення "Мирної угоди" між Україною та рф.
Ще один цікавий нюанс. Держсекретар США, хоч і переважно виконав доручення свого Президента по створенню "Опозиційного традиційному курсу ЄС блоку держав - учасниць" всередині Європейського Союзу (Угорщина, Чехія, Словаччина), проте сам особисто висловлює постійні сумніви у тому, що "політика контролю ЄС через дружні уряди країн-учасниць" може призвести до успіху. Рубіо вважає, що така політика є недалекоглядною, зважаючи на переважно антиамериканські суспільні настрої всередині ЄС. Держсекретар вважає, що США повинні "повернутися до Європи лицем" та не брати участь у діях, спрямованих на його послаблення. Рубіо вважає, що після дуже ймовірної перемоги опозиційної "Тиси" на парламентських виборах у Угорщині Словаччина не зможе наодинці здійснювати функцію американського "агенту впливу" у Європі, тим більше що чинний уряд Чехії не бажає однозначно ставати на бік США у протистоянні з Європою. Чому я згадав про цей нюанс?
Згадав я про нього тому, що сам Рубіо двічі висловлював наступні свої думки.
а). Він вважає перспективним створення "Поясу безпеки та забезпечення національних інтересів США у Європі" у який можуть увійти Україна, Польща, Угорщина, Румунія, Словаччина та Чехія.
б). Він вважає за необхідне здійснювати політичний тиск на ЄС з тим, щоби Україна була прийнята туди по прискореній процедурі.
Станом на зараз точку зору Держсекретаря США Не те щоби не підтримують Президент США та посадовці його адміністрації, скоріше вважають неактуальною - є більш нагальні питання, які слід вирішувати.
На останок про долю багатостраждального закону "Грема - Блюменталя", який постійно обіцяють прийняти "на днях" та постійно відкладають у довгу шухляду. Як серед конгресменів - республіканців, так і в середині Адміністрації Президента США існують дві точки зору щодо його прийняття.
а). Закон потрібно прийняти до візиту Президента США до Китаю з тим, щоби він мав додаткові аргументи (шантаж) на переговорах з Сі по темі врегулювання "української кризи".
б). Закон потрібно приймати після візиту Президента США до Китаю у випадку, якщо домовленостей по Україні не буде досягнуто, бо прийняття його до візиту може спровокувати Китай на конфронтаційні дії.
Станом на зараз у першої точки зору прихильників у Конгресі суттєво більше. І хоча вирішувати - приймати його, чи ні, Президенту США, який ще має переважний вплив на республіканську більшість, проте не виключений випадок "Локального бунту" у Сенаті у якому лідер більшості все частіше висловлює свою особисту думку про те, що цей закон слід приймати чим скоріше.