Сергій Іванов став не просто першим померлим з найближчих соратників Путіна. Він ще й найближчий соратник, який повністю програв апаратну боротьбу.
Людина, яку на початку тисячоліття розглядали як можливого спадкоємця Путіна на посаді президента Росії, помирає нікому не потрібною, без жодної серйозної посади в російському керівництві, виведена зі складу постійних членів Ради безпеки Російської Федерації за кілька місяців до смерті.
Коли Іванов у боротьбі за спадкоємництво програв Медведєву, практично всі спостерігачі оцінювали це як програш яструбів тим, хто хотів би змін у Росії після Путіна. Це була абсолютна ілюзія.
Насправді вибір Медведєва був вибором яструба, який і тоді обіймав у зовнішній політиці набагато жорсткіші позиції, ніж сам Путін, і буквально казився на засіданнях Ради безпеки. Те, що війна в Грузії почалася саме під час президентства Медведєва, — це і є прямий наслідок зробленого Путіним вибору. Ну а далі вже ніяких альтернатив не було.
Сергій Іванов був представником тієї частини силовиків, які штовхали Путіна і еліти до обережніших, диверсійних політичних засобів впливу на колишні радянські республіки. Тому після повернення Путіна до Кремля він міг виконувати виключно протокольні обов’язки, а його вплив неухильно знижувався. Але він шукав інші шляхи тиску — у тому числі на Україну — буквально до лютого 2022 року. На засіданні Ради безпеки, під час якого Путін вимагав від своїх соратників відданості й підтримки ідеї визнання незалежності так званих народних республік — тобто війни, — він просто не виступив. Насправді це й був кінець.
Не казатиму, що якби перемогла лінія Іванова, нам було б простіше. Кремлівське бажання підкорити Україну нікуди не поділося б, а протистояти диверсанту часто буває складніше, ніж протистояти м’ясникові. Однак той факт, що людина, яка сподівалася підкоряти сусідів за допомогою скальпеля, програла тим, хто пропонував кувалду, багато про що свідчить — з точки зору розуміння процесів останніх десятиліть.
Портников