Переможні грані кришталю: «Динамо» Київ. 1954. Ювілей історичного тріумфу

Юрій КОРЗАЧЕНКО, «Футбольний клуб»
Двадцятого жовтня виповнюється 70 років найпершому гучному успіхові найтитулованішого українського клубу – перемозі в Кубку СРСР. Саме від неї почався новий відлік у біографії «Динамо», майбутнього рекордсмена радянського футболу.

Київський клуб важко відроджувалося після Другої світової. Наслідки окупації української столиці на футболі просто не могли не позначитися. Трагічна історія про «матч смерті», яка стала невід’ємною частиною воєнного епосу СРСР, мала під собою ґрунт – від бойового складу команди, яка до війни вважалася одним із реальних претендентів на лідерство в радянській першості, залишилися лічені виконавці.

Героїзація серії товариських поєдинків київських футболістів із колективами окупаційних військ, з якої пропагандистами й була викристалізувана легенда, стала динамівцям у пригоді в чемпіонаті 1946 року. Посівши останнє місце, біло-сині мали б розпрощатися з вищим дивізіоном. Але ж покарати зниженням у класі команду, яка в очах усіх співгромадян була уособленням мужності та незламності, чотирьох гравців якої розстріляли фашисти, означало підняти руку на найсвятіше.

Адміністративним рішенням аутсайдерові тоді подовжили прописку в еліті – й урешті-решт київський клуб став одним із двох (ще – московські одноклубники), які брали участь в усіх без винятку чемпіонатах Союзу в класі найсильніших. І єдиним, що в кожному з цих 54 турнірів безпосередньо змагався за нагороди, незалежно від формули проведення першостей і кількості етапів розіграшу титулу.

Утім, вічні рекорди радянського футболу в киян поки далеко попереду – головним завданням команди в перші повоєнні роки було хоч якось стабілізувати гру, визначитися з «основою» та знайти нарешті тренера, котрий затримався б у «Динамо» більше, ніж на сезон.

Такого фахівця відшукали в Ленінграді. Колишній півзахисник місцевих «Спартака», «Зеніту» й «Динамо» Олег Ошенков уже кілька років як завершив кар’єру та працював адміністратором в останньому з цих колективів. У Центральній раді динамівського товариства й вирішили відрядити Олега Олександровича до Києва.

Уже на другий рік під орудою Ошенкова кияни здобули «срібло», повторивши успіх попередників, котрі у 1936-му фінішували другими у прем’єрній першості Союзу. А ще за два сезони на команду чекав перший в її історії гучний успіх...
Від масовості – до майстерності!» Це гасло радянського спорту в футбольних кубкових розіграшах 1950-х втілювалося наочно – на старт турнірів виходили до 17 351 клуба-учасника! Рекорд припав якраз на згадуваний 1952-й. А за два сезони кількість бажаючих посперечатися за кришталевий трофей сягнула 16 649.

Наше «Динамо» розпочинало боротьбу з 1/16 фіналу. Жереб на цьому етапі виявився не лише абсолютно сліпим, а ще й неабияким дотепником. Усі найсильніші клуби елітного дивізіону опинилися у горішній частині сітки, а московські «Спартак» і «Динамо» – відповідно чемпіон Союзу та чинний володар кубкового трофея – одразу ж зустрілися в очному двобої. Дербі не обійшлося без скандалу: біло-сині, що догравали поєдинок у меншості, поразку (1:3) опротестували, однак результат був затверджений. Червоно-білим залишалося дочекатися наступного суперника, переможця пари «Динамо» Київ – «Спартак» Вільнюс.

Провідний колектив Литви (майбутній «Жальгіріс») на той момент був одним із лідерів своєї групи другого радянського дивізіону. В фінальних змаганнях класу «Б» вільнюсці посіли друге місце серед шести колективів, випередивши, зокрема, єреванський «Спартак» – головну сенсацію кубкового розіграшу. І на шляху до підвищення класу в підопічних Стасіса Пабяржиса став лише «Шахтар» з міста Сталіно (на Донецьк його перейменують у листопаді 1961-го).

Та в Києві всі намагання гостей зчинити бодай будь-який опір ущент розтрощив капітан «Динамо» Андрій Зазроєв, оформивши хет-трик протягом півгодини. Здавалося, ані перебіг зустрічі, ані її підсумок не мали б стати підставою для критичних стріл на адресу переможців. Однак автор звіту газети «Радянський спорт» поставився до команди Олега Ошенкова дуже й дуже прискіпливо. Ось кілька цитат з того матеріалу.

«Порівняно легко добившись успіху, динамівці почали грати недбало, і кілька разів тільки випадок рятував їх ворота від голів. Натиск гостей стає все сильнішим, але успіху добитись вони все ж не можуть».

«Після відпочинку гості бурхливо атакують, кияни ж, явно недооцінюючи суперників, грають «з холодочком» і це, зрештою, приводить до відповідного результату. Лівий крайній гостей Літкявічус не без допомоги київських захисників сквитує один м’яч».

«З рахунком 4:2 виграли кияни. Вони провели звітну зустріч без піднесення і цим знизили її спортивний інтерес».
https://footclub.com.ua/news/Ukraina/Inshi/1174719943/Peremojni-grani-krishtalu-Dinamo-Kiiv-1954-Uviley-istorichnogo-triumfu
24.10 2024
#Динамо #VIVAVIVAУКРАЇНА #Черкаси #ностальжі #manowar723. #вболівальники #історія #історіяДинамо #тенденціїукраїнськогофутболу