Сергій Болвінов
Численні диверсії, вбивство, терористичні акти, замах на вбивство В’ячеслава Задоренко та підготовка до вбивства Олега Синєгубова – цей чоловік мав подвійне громадянство та переховувався від нас дуже ретельно.
Для нас ця справа почалася п’ятого березня 2024 року. На Салтівці вогнепальне поранення в спину отримав військовий, він помер у швидкій. Свідок побачив пораненого біля під’їзду та викликав швидку, але врятувати його було вже неможливо.
Слідчі одразу кинулися шукати гільзу, бо кулі в тілі не було, вона пройшла навиліт, пробила легені. Вони запідозрили, що вбивця міг слідкувати за жертвою, а сам напад стався в іншому місці.
Поліцейські вирішили відновити маршрут військового у вечір нападу. Оперативники продивилися камери, зрозуміли приблизно, куди найчастіше ходив вбитий. А потім взяли секундомір та пройшли весь шлях і з’ясували: того вечора військовий йшов додому від молочного магазину, через спортивний майданчик, по доріжці. Саме там металошукачі знайшли гільзу. А оперативники – двох свідків. Від двох хлопців, які пробігали неподалік саме в момент нападу, слідчі дізналися, що вбивця вистрибнув з кущів, свідки чули крик : «Стій, с*ка!». Як ми дізналися пізніше, цих двох хлопців нападник спочатку теж вирішив вбити, але потім передумав.
Експерти одразу звернули увагу – гільза нетипова, від доволі рідкісної зброї. Це виявився спецпатрон до пістолету ПСС – ще радянська розробка, і зараз він є на обліку лише у російських спецпідрозділів. Тим часом оперативники продовжували вивчати камери та говорити з місцевими, вже знали, що вбивця був в той день в одній рукавичці, з пакетом. І ймовірно, оселився десь поблизу, поки слідкував за жертвою. Завдяки вуличним камерам встановили приблизно, де він міг жити, – і тут допоміг ще один свідок. Правоохоронці пішли опитувати місцевих, розпитували про чоловіка з камер, описували його прикмети. І від одного зі співбесідників дізналися – схожий чоловік лишив йому ключі від квартири, яку орендував. А на тих ключах була адреса з біркою, які зазвичай залишають ріелтори.
Слідчі за ухвалою суду одразу зайшли та обшукали квартиру, там вже нікого не було, але – знайшли той самий пістолет. Самозарядний, безшумної та безполум’яної стрільби. Він невеликий за розмірами та розроблявся саме для спецслужб КДБ та ГРУ. Виробили їх всього 200 штук. На пістолеті номер 048. Там же була кобура від нього та шапка, в якій був вбивця, тротил та інші речі. Там же ми змогли вилучити зразки ДНК злочинця та його відбитки пальців. Тут вже слідчим неважко було з’ясувати, що вбивця орендував це житло за фальшивим паспортом, бланк був викрадений з одній з установ в так званій ЛНР, а в нього вклеєне фото вбивці. Але сам він безслідно зник.
У мене трималася ця справа в голові, бо і зброя була незвичайна, і вбитий – військовослужбовець, який добре робив свою справу. Аж потім хтось підриває будівлю Шевченківської адміністрації. Потім по місту горять військові машини, слідом вночі спрацьовує вибухівка біля дверей МСЕК. Всі ці справи розслідуються окремо, різні слідчі, в різних районах міста. Оперативники вирішують їздити під прикриттям на двох автівках Шевченківським районом, маршрут обрали навколо місця злочину. Записували на реєстратор перехожих. Продивитися на вуличних камерах сам момент підпалу їм не вдалося через збій. Але завдяки ним оперативники знаходять свідка. І від нього отримують опис чоловіка в синій робі, якого бачив там поруч. Його вираховують по інших камерах. Після цього вирішують вивчити записи з камер за період щонайменше місяць до подій.
Оперативники порівнюють записи зі своїх реєстраторів, знаходять на них схожого за описом, ймовірного палія. Більше того – один з поліцейських впізнає його. Декілька років тому цього чоловіка його вже ловили за дрібні крадіжки, тоді його прізвище було Безсмертних. Оперативники роблять якісне фото з реєстратора. Тоді слідчі встановлюють за фігурантом цілодобове спостереження і бачать, що він регулярно заходить на територію одного з садових товариств на околиці міста, на вулиці Клочківській.
Поліцейські вирішують розпитати людей, показують фото і натрапляють на продавчиню з кіоску в Малій Данилівці. Жінка теж впізнала його і розказала – що ця людина поводиться дивно, дійсно бачила його не один раз. І її дуже здивувало те, що він з’являється то з вусами, то без вус, то на велосипеді, то без нього. А в садовому товаристві керівник вказав на один з будиночків і розповів, що ця ділянка давно покинута, власники виїхали, але останнім часом там господарює незнайомець, входить та виходить, прибирає ділянку та спалює сміття.
Оперативники йшли буквально слід у слід за цим ймовірним палієм. Вже знали, що він постійно перевдягається, носить з собою в пакеті запасну куртку. Але в будиночку вже нікого було, нічого підозрілого не знайшли. Та саме докази з цього місця допомогли потім розкрити всю справу.
Хлопці знайшли сміття на ділянці - упаковку від картоплі по-креольськи та від кефіру. Звідти вилучили ДНК. А по пакуванню цієї картоплі змогли вирахувати, в якому саме супермаркеті зловмисник міг це знайти. Охорона магазину одразу впізнала чоловіка по фото, виявилося, що ці продукти він вкрав - у охоронців було відео, але через невелику суму збитків заявляти одразу після крадіжки ніхто не став.
Тим часом ми з командою в слідчому управлінні та управлінні карного розшуку вже бачили, що ці окремі справи в різних районах точно пов’язані. Всі зразки ДНК ми вбиваємо в систему, взагалі завжди по-максимуму працюємо з ДНК. Наша портативна система для генетичного аналізу ANDE дає швидкі та точні результати. І коли ми порівняли зразки з квартири на Салтівці, де вбили військового, та зразки з пляшки від кефіру, то вже остаточно підтвердили всі підозри. Це була одна людина. І вона знову переховувалася від нас.
Більше того – завдяки відбиткам пальців з місця іншого злочину, квартири, яку орендував вбивця, слідчі ще тоді встановили його особу. Пробили відбитки і одразу побачили, що це Олександр Голуб/Безсмертних, він дійсно проходив у нас по дрібних крадіжках, по двом з епізодів навіть відсидів. Навколо садового товариства починається масштабна спецоперація, весь район оточили, влаштували справжнє полювання. Але зловмисник більше не з'явився. Ми вже знали майже все про нього та його родину і мали інформацію про те, що у нього є будинок в Козачій Лопані.
І тоді поліцейські вирішують просто сісти на електричку, яка ще ходить туди, та поїхати. Але на харківському вокзалі Голуба вони не побачили. Група проїхала ще кілька станцій. І раптово, хвилин за двадцять після відправлення з Харкова, на третій станції “Підгородня” в останній момент до вагону застрибує наш фігурант. Двері за ним зачиняються, поїзд рушає і тікати вже нема куди, хоч він і намагався. Оперативники УКР швидко прибрали з вагону пасажирів, дістали зброю та затримали його.
Але й це ще не все. Затримання відбувалося близько третьої години дня. І буквально за півтори години після цього ми отримуємо інформацію про те, що хтось заклав вибухівку під автомобіль начальника Дергачівської міської військової адміністрації. Він сам помітив щось підозріле під машиною, коли припаркувався на пагорбі, одразу викликав поліцію. Вибухотехніки працювали там близько чотирьох годин, розділили пристрій на кілька частин, виявили вибухівку та знешкодили. Водночас на відео з камер біля цієї автівки бачимо вже знайомого «вусача», цього разу він в одязі працівника комунальних служб, в спеціальній жилетці. Електронна вибухівка, яку він заклав під авто, мала спрацювати під час руху.
І тут вже стало зрозуміло, чому наш фігурант ховався саме в тому садовому товаристві і навіщо був велосипед, про який розповідала продавщиця. Від садового товариства зручно і недалеко їхати до Дергачів – кілька днів він слідкував за потенційною жертвою, вивчав маршрут та обирав місце, де можна закласти вибухівку. Два кілограми сімсот грамів вибухової речовини гексаген – це був дуже потужний пристрій, вибух був би руйнівним і скоріш за все, машину би просто розірвало, постраждали б і люди навколо, а у водія просто не було б шансів вижити. Але щось пішло не так – з вибухівкою начальник адміністрації проїздив п’ять днів і вона чомусь не спрацьовувала. Це можна назвати щасливим випадком і великим везінням.
Та завданням зловмисника було суто закладення пристрою. Таке замовлення він отримав від куратора з 5ї служби ФСБ, а саму бомбу забрав у визначеному місці зі спеціальної закладки. Все це він розповів нам вже сам. Він взагалі все розповів. Коли знешкодили пристрій, він вже був затриманий – звісно, такого він не очікував, був спантеличений, зразки ДНК з вибухівки співпали з його зразками та тими двома, що ми отримали раніше.
Хто мав стати наступною жертвою, слідчі довідалися в ізоляторі тимчасового тримання. Ця людина готувала замах на начальника Харківської військової адміністрації Олега Синєгубова. Щоб дізнатися деталі, хлопці провели ювелірну психологічну гру: втиралися в довіру, щось обіцяли, - і він розкрив все. Зафіксовано було все згідно КПК.
До вбивства Синєгубова він вже розпочав підготовку. Як і решту злочинів, цей - замовили куратори з ФСБ. Вони ж передали йому три гранати – ці гранати ми потім знайшли захованими на території садового товариства під час слідчого експерименту.
Вбивство Синєгубова мало бути публічним. Диверсант чекав чергового російського обстрілу по житловому будинку з великою кількістю жертв харків’ян. Адресу завчасно йому повинні були повідомити куратори з росії. За його планом, атакувати він мав, коли голова ОВА буде максимально близько до людей, – тобто під час спілкування з постраждалими від обстрілів. Він так і каже – «от часто були обстріли КАБами, наприклад, Салтівки, туди виїжджала адміністрація».
Застосувати так звану «закладку» з гранати або кинути її прямо в натовп, а потім непомітно втекти. План був майже готовий, зручним моментом він також називає спілкування Синєгубова з журналістами на місцях прильотів.
Щоби максимально наблизитися до начальника ОВА, не викликаючи підозр, він вирішив знову вдати працівника комунальної служби. Для цього заздалегідь підготував спеціальні робочі жилети різних кольорів, купував їх в Харкові та Дергачах. Всі його свідчення задокументовані і ми використали їх як докази.
Зараз ця людина під вартою. Він відверто задоволений собою та навіть вважає себе кимось на кшталт російського Джеймса Бонда. Називає себе диверсантом, не шпигуном. Розповідає докладно про свою так звану роботу, мріє стати популярним, щоб його обміняли.
До нашої області він перейшов кордон пішки, вже під час повномасштабного вторгнення. Постійного місця проживання у нього не було. Кожен день, а то й по декілька разів виходив на зв'язок з російськими спецслужбами. П’ятий відділ ФСБ – це підрозділ що спеціалізується саме на спецопераціях на території інших держав. І саме вони передали пістолет ПСС. На радіоринку він регулярно купував нові телефони, кожні два три дні змінював їх разом з картками й спілкувався з росіянами через телеграм. Він мав власний ідентифікатор в месенджері, а номери ідентифікатора куратора завжди записував на зворотньому боці бірки від одягу, в якому ходив.
Насправді ми з командою вже навчилися бачити присутність російських спецслужб. В цьому випадку у нас були абсолютно різні злочини, в різних районах містах, розслідувалися вони окремо різними слідчими. Але у нас вже спрацьовує інтуїція. Росіяни діють на знищення тих, хто працює на Україну, та на залякування українців. Ми розуміємо ідею ворога, за ці роки вивчили і їхні методи, і характер злочинів. Але ніхто тут не боїться вже.
Ця справа вже в суді, досудове розслідування ми закінчили. Інкримінуємо вбивство, замах на вбивство, державну зраду, готування до умисного вбивства, терористичні акти, диверсії і незаконне поводження зі зброєю.
Ми вже знаємо, що він підписав контракт з ФСБ у двадцять четвертому році, отримував щомісячну зарплату – 1000 доларів. За вбивство військового йому обіцяли окрему оплату – 30 тисяч доларів, але врешті заплатили лише п’ятнадцять. За Синєгубова обіцяли заплатити 50 тисяч доларів, за Задоренко – 40 тисяч доларів. Решту диверсій, підпали та вибухи він влаштовував на власний розсуд, каже корисливого мотиву навіть не було. Все це робив через власні переконання. Нам він прямо каже, що він – на іншому боці, тому робив все, що міг, для перемоги росії в цій війні.
Він добре переховувався, не мав постійного житла, але все одно перебував серед людей. Я так само, як і ви, ходжу до супермаркету, стою в черзі на касі, а хтось попереду мене купує, наприклад, кефір. І в наших реаліях це легко може бути людина з російськими гранатами. Я кажу це не для залякування - а для нагадування. Що всі ми живемо в прифронтовому місті, у війні. І елементарна уважність дуже важлива – як продавчиня з кіоску, яка помітила та запам’ятала чоловіка, який їй видався підозрілим. Як люди з садового товариства, які вказали на звичайного з виду чоловіка, який там навіть прибирався. Як працівники служби безпеки супермаркету, що допомагали нам з відео. Але завдяки цьому ми вилучили ДНК диверсанта.
Тому це важливо зараз – помічати дрібниці. Горить світло у ваших сусідів, які давно виїхали, хтось підозрілий оселився у вашому під’їзді, хтось фотографує прильоти або ходить в комендантську годину – повірте, у нас достатньо ресурсу для того, щоби перевіряти такі повідомлення. Це гібридна війна, і безпека кожного залежить в тому числі і від власної уважності та пильності. Тому я і кажу харків’янам: будьте уважними, не соромтеся та не зволікайте звертатися до поліції. Бо навіть слідчі інколи не знають, яка саме інформація виявиться корисною або взагалі ключовою.
Бо ворог дійсно вдосконалюється, крім того, використовує ідейних фанатів рашизму. Ось цей наш злочинець дуже пишається всім, що встиг зробити, мало говорить про гроші, натомість мріє продовжити, хоче воювати на боці рф, в складі їхньої армії та “заїхати на російському танку до нашого Харкова”.