2ca (15.09 в 15:14)
№ 1058868 -----------------------------------------
Забужко пише толстєнні фоліанти реченнями як мінімум на сторінку. Сюжету немає.
Я кадато по молодості із прінципа прочитав її збірку "сетросестро"
Но ота її книга "музей покинутих секретів" вдвічі товще і чітати її ніхто знающій не буде
Але купувати її конче треба
Бо на роботі, серед друзів, знайомих і прочих завжди знаходиться людина яка хочє прильнуть до царини української мови і української літератури
І то мене то дружину іногда хто то питає дать почитати якусь книжку українською мовою. Єссно шо до цого людина мало шо читала українською мовою.
От в таких випадках фоліант Оксани Стефанівни стає у нагоді.
Як правило цей фоліант сражає ніопитного чітача нахуй наповал. Даже тьоща більше двох тижнів чтєнія не витримала - оддала спасібо очєнь канєшно цікаво кніжка но чітать іії ее трудно шото как то ніідьот еее
Ти дивився культовий фільм "Бійцівський клуб"? Там був такий принцип прийому в члени цього клубу - хто би туди не прийшов і нє просілся прінять - йому казали шо ти ілі слішком старий ілі ти слішком молодой ілі ішо шото. Тоість іді міл чілавєк отсєда к чортовой матєрі. Більшість обіжалась і уходіла. Но самиє стойкіє оставаліся у входа і стоялі под дождьом і вєтром целиє нєдєлі пока іх всьотакі нє пускалі...
Цей психологічний прийом безсоромно поцуплений Палагнюком з системи підготовки зєлотів ісмаілітського ордену асасинів - безжальних фанатиків-убивць.
Тож в нашому випадку книжка Оксани Стефанівни Забужко слугує перепусткою в закриту спільноту - в спільноту читачів української сучасної літератури.
І тут не місце хлюпікам, соплякам, нитікам, підарасам і прочім слабким лічностям.
Тут потрібні люди желєзной волі, непакалібімих переконать, яких не зламати і не залякати ніякими текстами. Які може і не зможуть Забужку читати (це за межами людських можливостей) но точно хоча би спробують... і ще більш точніше після всіх послідуючих жахіть і поневірянь - все ж таки попросять почитати ще якусь книжку українсьокю мовою.
І таку книжку їм дамо. Бо їх вже прийнято в клуб. Вони не зламалися на вході, не пустілі сльозу, нє обіділіся, нє топнулі ногой і ушлі.
То ж книжка Оксани Стефанівни не для того щоб її читати, а щоб бачили що вона в тебе є. Це шось по тіпу партквитка в який ніхто не заглядає.
Це такий атрибут, який показує що ти в клубі, про яким ми не говоримо канєшноже.