Зрештою, минулого тижня в Росії стартував Кубок конфедерацій — турнір, який традиційно відбувається за рік до старту чемпіонату світу на території країни-господарки мундіалю й за участю найсильніших на своїх континентах збірних. Це практично гарантовано означає, що питання про можливе перенесення світової першості-2018 в іншу країну більше не порушуватиметься. А отже, знову повертаємося до нашої дилеми.
Якщо функціонери обережні
а вболівальники категоричні, зокрема тому, що багато з них не приховують: їхати до Росії для них небезпечно, то футболісти час від часу видають щось недолуге. Взяти 21-річного нападника київського «Динамо» Артема Бєсєдіна. Недавно в коментарі він заявив таке: «Можливий бойкот чемпіонату світу? Слухайте, ми граємо заради того, щоб туди поїхати! Я не бачу жодних причин, щоб не їхати. По-моєму, питання таке взагалі не має порушуватися. Нерозумно з політичних причин відмовлятися від чемпіонату світу». Вийшло, що сказав один із наймолодших, але своїм висловлюванням Бєсєдін озвучив позицію, якої дотримується значна частина гравців збірної. Це й не дивно, адже більшість футболістів, попри зменшення клубами бюджетів, і далі живуть у своєму відірваному від реалій простолюдинів світі. Світі, у якому війна — явище абстрактне і їх стосується лише крізь призму неможливості грати на «Донбас Арені». Занурюватися в ситуацію глибше й цікавитися, хто ж розпочав ці бойові дії, простий футболіст національної збірної з футболу не бажає. Винятки, мабуть, є, але вони поодинокі. І дуже показово, що жоден із підопічних Шевченка прямо про те, що наша збірна не повинна їхати у 2018 році до Росії, не сказав. Футболісти Тарас Степаненко та Микола Матвієнко полюбляють відпочивати в окупованому Криму. Зокрема, Матвієнко був там нещодавно, навіть світлини відповідні в Instagram викладав. Максим Малишев їздить до окупованого Донецька й почувається там, судячи з повідомлень у соцмережах, теж непогано. Воротар Андрій П’ятов вже після російського вторгнення на Донеччину й Луганщину знімався, перебуваючи в тих краях, з особами з колорадськими стрічками на грудях. Напівоборонець Віктор Коваленко спершу виклав, а потім сором’язливо зняв зі сторінки в Instagram світлину, на якій він під час акції ФФУ відвідує поранених українських бійців. Оборонець Ярослав Ракицький — єдиний, хто ніколи не співає перед матчем державного гімну. Євген Селезньов і Богдан Бутко навесні 2014-го переїздили грати в російські клуби. «Мені треба годувати сім’ю», — щиросердно виправдовувався Селезньов, місячна зарплата якого в «Дніпрі» була не менше ніж $30 тис. Це наша збірна. Збірна України, у якій про свою українськість говорити не прийнято. Українською в цій команді розмовляє лише Артем Федецький, допомогу пораненим бійцям регулярно надає динамівець Андрій Ярмоленко. Інші ж «канфліктам на Вастокє» не переймаються. Тож, коли постане питання про участь чи неучасть в мундіалі-2018, розраховувати на вияв громадянської позиції футболістами, мабуть, не варто. У статуті ФІФА міститься норма про невтручання державних органів влади в діяльність їхніх, Міжнародної федерації футбольних асоціацій, колективних членів. Інакше кажучи, футбольні чиновники дуже не люблять, коли на рівні керівництва країни обирається керівний склад федерацій, коли рішення ухвалюються за вказівкою згори. Зрештою, між «декларувати» й «діяти» прірва

Рино Роккели
отец Андреа Роккелли

— Все, что мне известно, я знаю от итальянской полиции. В Италии следствие контактирует со мной. Сейчас я точно могу подтвердить: этот человек, Виталий Маркив, очень много знает, с ним сейчас работает следствие. У Маркива много родственников в Италии, его арестовали здесь. Известно, что он служил в украинской армии добровольцем. Все мы понимаем, что в артобстреле участвовал не он один. С Украиной я никак не контактирую по этому вопросы, официального статуса в связи с произошедшим у меня там нет. Все, что могу сказать — это расследование провела Италия. И я склонен ему доверять больше как независимому, чем если бы его выполнила одна из сторон военного конфликта.

Андрей Руденко – 33-летний украинский тяжеловес. В профессионалах Руденко одержал 31 победу (19 нокаутом) и потерпел 2 поражения по очкам сильным боксерам – Хьюи Фьюри и Лукасу Брауну. Сам Андрей говорит, что все всю карьеру, и любительскую, и профессиональную, он ни разу не был ни в нокдауне, ни в нокауте.

С боксерами топового уровня Руденко чаще пересекается в качестве спарринг-партнера. Андрей работал с Тайсоном Фьюри, Александром Поветкиным (перед боем с Карлосом Такамом) и Владимиром Кличко (перед боем с Поветкиным).

. Чітко й недвозначно на футбольне питання відповів лише президент Петро Порошенко: «Думаю, має бути бойкот цьому чемпіонату світу. Поки російські війська в Україні, я вважаю Кубок світу в цій країні немислимим».

Странные люди местами. Наличие войск, не наличие. Вы на другие вещи посмотрите. ДНР и ЛНР искоренили гривну. А это территории Украины - официальные территории!!! Так же как и Крым. Но там уже прочно ходит рубль. О каких войсках разговор? Я лично не вижу ни одной причины устанавливать есть там российские военные или нет (хотя мое личное мнение - есть). Вопрос даже не в наличии российских военных. Вопрос в том, что на украинских землях начал ходить российский рубль. Вот это уже ни в какие здравые рамки не лезет. Следовательно агрессия и захват территорий Украины на лицо. Остальное детали. Но важна суть. Рубль на украинской земле. Российские законы на украинской земле. Российская пропаганда на украинской земле. Мало? Да думаю что мало мальски думающим людям более, чем достаточно, чтобы понять что агрессия на лицо и факт захвата украинских земель на лицо. Следовательно рашка выступает не иначе как агрессор+захватчик земель.

Вывод - всякое официальное мероприятие на территории рашки со стороны украинцев не допустимо. Есть конечно баны от ФИФА и УЕФА, но есть и чувство собственного достоинства. Считаю даже если сборная завоюет право ехать на ЧМ18 то в рашку ехать не стоит. А в другую страну скорее всего не перенесут. Увы. Да после отказа ехать в рашку могут и скорее всего будут санкции, но думаю что оно того стоит. И тут я со своей колокольни аргументирую почему так. Вот я как болельщик Украины не смогу физически пересечь границу. Меня или не пустят, или задержат в рашке через 1 метр от границы. Ехать в эту "страну" мне лично-персонально страшно. И это нормальное человеческое состояние. Я слишком им в Крыму наговорил в свое время, того, чего не стоило. Так, что могу вполне так находится в черных списках, и кто знает. А потому как болельщик своей сборной (даже при 1000000 раз финансовой возможности) я туда не могу поехать, т.к. есть страх не вернуться оттуда в ближайшее время. И оно мне надо?

Как можно проводить чемпионат в стране, куда болельщику страшно заехать? Да лучше бы в какой нибудь людоедской африканской стране провели, на полях пустыни, а зрители бы сидели по пальмам вместо трибун, и то в 10000000 раз было бы лучше и безопаснее, чем в современной рашке.

Потому категорически согласен с Брюсом. Не стоит ехать. Но это наши мнения. Уверен, что будет все иначе, если выйдут - то поедут. Никто не станет шутить с ФИФА и УЕФА. Более, чем уверен, что будет так. Но я и Брюс (мы как минимум) против такой поездки. И было бы круто, чтобы ведущие сборные пошли в отказ. Вот это было круто. Но будет ли так? Это никто пока не знает.

R&B-певицу Бьянку не пустили на территорию Украины. Об этом она сообщила в Instagram.

Порой, из-за плотного концертного графика и других артистических дел, я не помню в каких городах я была за последний месяц и что за мероприятия там происходили ..( как и большинство артистов, поверьте мне!!) Моё выступление в Крыму!! было таким же старательным и искренним как и предыдущие 50' !!!!!!!!!!!!❤🌻🎼 Я вчера заплакала 😔после разговора с представителем пограничной службы Украины в Одессе, после того, как мне поставили штамп в паспорт об отказе во въезде на территорию страны, с которой мы разговариваем на практически одном Языке !!!!(Т.к. Я гражданка Беларуси)✌️ Я не обижаюсь и не злюсь, а наоборот, очень надеюсь ,что это письмо увидят и я как можно скорее приеду к вам с гастролями и буду покупать "рАчки" на "Привозе"

Наразі ті заходи, про які сповістив пан Бебех, стосуватимуться лише матчів збірної. Однак зрозуміло, що в разі прийняття "Закону про фанатів" суворий паспортний контроль розповсюдиться на всі поєдинки, які проводитимуться на території України, без винятку.

Якщо так, то ця норма доволі сильно перегукуватиметься з окремими положеннями в одному з прийнятих 16 січня 2014 року ручним голосуванням диктаторським законом. Вчитуємося в те, за що проголосували тоді під чвакання діда Олійника "235 за" реґіонали, серед яких зокрема були й два новоспечених члени нинішнього виконкому ФФУ Москаленко та Герега.
У статті 1 Закону України "Про особливості забезпечення громадського порядку та громадської безпеки у зв’язку з підготовкою та проведенням футбольних матчів" вносилася поправка, згідно з якою обов’язковими реквізитами квитка ставали прізвище та ім’я його власника. Нову редакцію також отримував пункт 1 частини третьої статті 13:

У встановленому законодавством порядку здійснювати із залученням стюардів огляд глядачів та вимагати від них пред’явлення документів, що посвідчують особу, під час входу на територію спортивної споруди або перебування на ній.

Частину другу статті 17 доповнювали пунктом 4 такого змісту:

Пред’являти документи, що посвідчують особу, представникам організатора футбольного матчу, уповноваженим на реалізацію квитків, під час їх придбання, а також стюардам, працівникам служби безпеки спортивної споруди (футбольного клубу) або органів внутрішніх справ на їх вимогу під час входу на територію спортивної споруди або перебування на ній.

Понад три роки тому ці норми вважалися диктаторськими. Не дивно ж, бо режим Януковича збирався встановити над кожним кроком громадян тотальний контроль. Нині, коли біля керма держави знаходяться проєвропейськи налаштовані демократи, активний учасник Революції Гідності Роман Бебех називає можливі новації з продажем квитків роботою "заради безпеки на стадіоні".

Проте навіть якщо припустити, що це справді так і метою реформаторів є виключно наведення порядку на стадіонах, а не переслідування потенційно ненадійних елементів, де гарантія, що завтра проєвропейськи налаштованих політиків знову не замінять ті, хто тягнув країну в Тайожний союз? Чи їх позиції аж настільки крихкі? Відповідно тоді їм навіть приймати нічого не доведеться, лише користуватися нормами, прийнятими "папєрєднікамі". Зрештою, "Де "Беркут"?" з уст пана Павелка під час того самого поєдинку Металіст-1925 – Агробізнес теж насторожують.

У цілому ж питання з паспортним контролем на стадіонах доволі дискусійне. Навіть у редакції "Футбол 24" єдності знайти не вдалося. Цікаво, що думають наші читачі?

Виходячи з вище зацитованого, можна зробити висновок, що ФФУ збирається не лише побороти явище перекупництва, а й вести чіткий контроль за всіма людьми, які відвідують футбольні матчі. Втім, чи не розбігається це з нормами чинного українського законодавства?

Взяти, скажімо, Закон "Про особливості забезпечення громадського порядку та громадської безпеки у зв'язку з підготовкою та проведенням футбольних матчів". Стаття 18 гласить наступне.

1. Прохід на територію спортивної споруди забороняється глядачам, які:

1) не мають відповідного квитка;

2) відмовляються від огляду поліцейськими, служби безпеки спортивної споруди (футбольного клубу) або представниками обслуговуючого персоналу спортивної споруди, який проводиться у встановленому порядку;

3) порушують встановлені правила щодо пронесення на територію спортивної споруди відповідних предметів або речовин;

4) перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння;

5) не досягли 14-річного віку і перебувають без супроводу дорослого.

Це все. Відповідно рішення новоствореної наглядової ради при ФФУ не має під собою належного юридичного підґрунтя. Щоправда, час для того, щоб ввести нововведення в юридичне поле, ще є. Для цього український парламент має прийняти так званий "Закон про фанатів", розмови про доцільність існування якого дивним чином спалахнули з новою силою після безладу, вчиненого під час фінального матчу аматорського чемпіонату України фанатами харківського Металіста-1925.

Національна гвардія України занепокоєна арештом заступника командира взводу батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького старшого сержанта Віталія Марківа затриманого 30 червня 2017 року начебто за підозрою у вбивстві фоторепортера Андреа Рокеллі поблизу м. Слов'янськ у травні 2014 року.

На даний момент старший сержант Віталій Марків служить в батальйоні Кульчицького на посаді заступника командира взводу. Він виїхав до Італії під час планової відпустки. Офіційної інформації щодо затримання Віталія Марківа до Національної гвардії не надходило.

Українськими правоохоронцями розслідується кримінальне провадження за фактом загибелі громадянина Італії Андреа Рокеллі та його російського напарника Андрія Миронова. При цьому за даними українського слідства, загибель двох журналістів сталася внаслідок артобстрілу з боку російсько-терористичних військ.

Також хочемо наголосити на тому що у 2014 році у батальйоні імені Героя України генерала Кульчицького в наявності не було жодного міномета.

Ми разом з МЗС та Генеральною прокуратурою України докладемо максимум зусиль щодо надання допомоги нацгвардійцю.

В Стамбуле стартовала финальная часть Кубка регионов УЕФА. Представитель Украины – сборная Кировоградской области – в первой встрече проиграли хозяевам. Подопечные Андрея Кононенко по всем статьям уступили команде Стамбула, которая воплотила свое преимущество в три забитых мяча.

Власти Нидерландов на следующей неделе решат, как привлечь причастных к гибели малазийского «Боинга ».

«Розміновуємо мінні поля. Кожен день 10-15 розтяжок, мін доводиться знімати, щоб свої хлопці не “літали”»

Майдан, коктейлі Молотова, полон у “беркутівців”, а потім іспити, шкільний випускний – і на війну. Під вигаданим ім’ям, прикидаючись біженцем з анексованого півострова, хлопець іде добровольцем у батальйон “Крим”. Там усі його знають як Женю, хоча насправді він – Максим. Без вигаданої історії про втрачені документи підліток не потрапив би до війська: 17-річних воювати не пускають.

«Майдан закінчився – знову школа, ЗНО. Думав вступати до Львівської академії сухопутних військ на інженерний факультет. Але все-таки вважав, що більш потрібен на війні, ніж десь у Львові»