Символом звірств нацистів на окупованій території СРСР радянська пропаганда зробила білоруську Хатинь. Знищення близько 7 тисяч українців у Корюківці на Чернігівщині з ідеологічних причин не набуло розголосу.
Керівництво Українського інституту національної пам'яті зробило запит щодо відомостей про безпосередніх винуватців Корюківської трагедії до архіву Федеральної служби безпеки Росії. В офіційному листі ФСБ Росії зазначається, що масові розстріли мирного населення, знищення населених пунктів Чернігівщини та інші військові злочини на території області з жовтня 1942 до вересня 1943 року здійснювали військовослужбовці угорської 105-ї легкої дивізії зі складу Східної окупаційної групи військ за вказівками командувача групою генерал-лейтенанта Алдя-Папа Золтана Йогана, 1895 року народження, уродженця Будапешту. Загалом на Чернігівщині угорські частини взяли участь у знищенні до 60 тисяч мирних мешканців. Наказ про виконання каральної акції віддав начальник штабу 399-ї головної польової комендатури Байєра Бруно Франц, 1888 року народження, родом із німецького міста Касселя
Чернігівські історики С. Павленко і С. Бутко вважають, що партизани могли врятувати бодай частину мешканців Корюківки від загибелі, однак зумисне не зробили цього.
Відповідно до офіційних даних, на початку 1943 року з'єднання першого секретаря Чернігівського обкому КП(б)У О. Федорова налічувало 12 загонів загальною чисельністю 5,5 тисяч бійців; більшість із них базувалася неподалік Корюківки, у сусідніх селах. За підрахунками істориків, кількість карателів, відряджених на «акцію відплати», становила приблизно 300—500 осіб.
«Не було команди. Ми тільки спостерігали», — зізнався по війні один із партизанів загону Федорова.
Численні накази вищого військового керівництва орієнтували партизан на скоєння диверсій і знищення живої сили ворога, проте немає жодного документа, де вказувалося б на необхідність захищати мирне населення. Можна лише здогадуватися, що, провокуючи гітлерівців на масові розправи, диверсанти насправді виконували директиву Москви: «Піднімати український народ на боротьбу проти окупантів».[2]
За думкою чернігівського історика С. Бутко: «Жодна каральна операція гітлерівців не переривалася партизанами, бо було вигідно, щоб відбувалося якнайбільше звірств із боку німецької адміністрації. Всі знали, що німецькі окупанти за кожного вбитого солдата розстрілюють до 100 осіб, і цього наказу вони невідступно дотримувалися. А підпільники та партизани, вбивши німця, навіть не прикопували трупа. Таке часто траплялося просто в населених пунктах, після чого гітлерівці відразу розстрілювали мирних людей, село спалювали. Населенню України потрібно було довести, що Голодомор 1932—1933 років, розстріли 1930-х — це так собі, а німецький режим набагато жахливіший.».
Символом військових злочинів нацистів на території СРСР радянська пропаганда зробила білоруську Хатинь, де загинуло 149 мешканців (за сучасними німецькими даними — 152). Знищення ж близько 7000 українців у Корюківці на Чернігівщині, з деяких ідеологічних причин, фактично приховувалося.[2]
Журналіст Ю. Поташній висунув гіпотезу, що радянські ідеологи підняли на щит Хатинь, щоби бодай якось замаскувати свій страшний злочин під селом Катинь на Смоленщині зі співзвучною назвою. Навесні 1940 року в СРСР стратили близько 22 тисяч польських військовополонених, кілька тисяч із них було вбито у катинських лісах. Нині ці події відомі як Катинський розстріл. (с)