Ще один.
Ще один лонгрід на польську істерію.
--------------
Навроцький провокує атаку Росії на Польщу: домагається нейтралітету України на користь Путіна.
Останніх днів 10 з різних боків звучать тези, мовляв, Навроцький розміняв конфлікт з Україною (з виходом до блокади допомоги) на гарантії Росії не загрожувати Польщі. Тобто нібито виступив прагматичним захисником країни.
Схоже, все з точністю навпаки. Особливо наочно на тлі терміналу в Санкт-Петербурзі.
1. У переговорах та супутній полеміці про врегулювання починаючи з 2022 р., окрім політико-гуманітарного блоку, обговорювалися дуже конкретні, вимірні, принципові для Кремля військові позиції.
І це чисельність армії.
Йшлося, по-перше, про обмеження певні види озброєнь.
Але головне – про нейтралітет України. Це основна вимога Кремля.
Якщо Москва наважується влаштувати "движуху" в Європі - Україна не втручається. Де-юре та де-факто.
У Росію не вторгається (землею, повітрям, морем) те, що може вторгнутися з нашої території. До Європи не їдуть «українські добровольці», Україна не підтримує зброю та інше забезпечення армії. І т.д.
Звичайно, це вкрай невигідно для Європи та НАТО загалом. Через між умовним заходом та Україною триває діалог.
Ви залишаєтеся зовні оборонного периметра, ми вас підтримуємо, у разі ескалації з боку РФ ви дієте як буфер та/або фланговий плацдарм. Приблизно так звучить теза заходу.
Позиція України: ви берете нас усередину, відносини піднімаються на рівень військового союзу, що зобов'язує. Тоді це серйозно. Бо зараз допомога чимала, але явно неадекватна ситуації. А процес прийняття рішень у вас - жахливий і місцями незрозумілий, через що ми зазнаємо людських втрат і матеріальної шкоди.
Так чи інакше було практично гарантовано, що навіть без формалізації Україна діятиме як військовий союзник Європи. До цього підштовхував комплекс моральних та прагматичних установок.
Поки що не втрутився Кароль Навроцький.
2. Президент Польщі підняв градус емоцій на такий рівень (і це ще не кінець), що для українського суспільства ідея «страждати, вмирати в рамках допомоги полякам» поступово стає неприйнятною.
З одного боку, Лівий берег не просто виснажений - виснажений війною.
З іншого боку, Навроцький та його однодумці зараз адресно ображають мешканців західних регіонів України із перенесенням на всіх українців.
Впевнений, що опитування «чи ви схвалюєте ідею активної військової допомоги Польщі» три місяці тому показало б одні цифри, а зараз – зовсім інші.
Я далекий від думки, що президент Польщі – «агент Москви». Швидше – його обіграли чи він не усвідомлює усі наслідки.
Навроцький не лише блокує можливість офіційного військового союзництва України з Європою, а й знищує потенціал сприяння Польщі всіма типами добровольців з боку України.
Біда ще в тому, що бар'єр на рівні Польщі катастрофічно звужує маневр допомоги країнам Балтії, які багато зробили для нас.
Тобто Навроцький, можливо, сам того не усвідомлюючи, виконує для Путіна безцінну роботу. Він буквально заганяє Україну у фактичний нейтралітет. Путін не зміг – а Навроцький упорався.
Що зрештою?
Нападки Навроцького, що з ним на Україну, створюють проблему для Брюсселя та колосальні ризики для Польщі, т.к. Балтійсько-польське, а не умовно "румуно-болгарське", напрям залишається найбільш імовірним для ескалації з боку Росії.
Брюссель (НАТО, ЄС) обґрунтовано розраховує на втручання України у разі майбутньої конфронтації із РФ (коаліцією друзів Москви). Проте, українська влада (будь-яка), навіть якщо дуже захоче допомогти, зіткнеться з проблемами при реалізації.
З описаних вище причин: півкраїни випатрали, інша половина - ще й ображена. Люди будуть категорично проти.
Це пояснює, чому росіяни практично не ховаючись, вкладаються в роздмухування конфлікту. Унікальний шанс для них, ставка дуже висока.
Раніше атака Путіна на Європу була гіпотетичною категорією, зараз вона стає все більш реалістичною.
І Європа має усвідомлювати, кому дякувати.
О.Копитько