У 1990-х, коли український футбол переживав важкі часи, “Орден” не відійшов від улюбленої команди. Навпаки — їздив на виїзні матчі, збирав навколо себе інших, тримав спільноту. “Він із тих, хто не зникає, коли важко”, — каже Основенко.
Тодішній фанатський рух ще не називали “ультрас”. “Були просто фанати, динамівці. “Праві” їздили за командою, а “ліві” ходили тільки на домашні матчі. Вова — з перших”, — додає Павло.
Cпортивний журналіст Іван Вербицький говорить, що “Орден” є чи не найяскравішим представник фанатського руху: “Коли я ще жив у Тернополі, чув, що є така крута особистість Вова “Орден”, легенда київського руху і гроза московських спільнот. Він залізна людина”.
Іван значно молодший за “Ордена” і тривалий час не був особисто знайомий із Володимиром.
“Ми зустрілися за цікавих обставин. Я поїхав на Суперкубок України у Суми, був матч “Динамо” — “Шахтар”, здається, 2009 рік. Тоді місто фізично розділили на дві частини — поставили між уболівальниками “Беркут”. На одному боці були фанати київського “Динамо”, а на іншому — донецького “Шахтаря”. Назад я квитків не мав, та завдяки знайомствам із фанатами опинився разом з ними у потязі. І одразу у вагоні, скажімо так, із патріархами: Славунею “Тризубом”, Дімою “Пейджером”, Валерою “Доктором” і Вовою “Орденом”. Із нами ще їхав німець, якого цікавила тема українського футболу, він дружив із фанатами, хоча до пуття навіть російською не говорив. І ось у того німця була така червона кепка. А для динамівських фанатів червоне — то мов ганчірка для бика, бо червоні кольори мають більшість московських команд. Вова спочатку просив зняти, іноземець не розумів, тож “Орден” викинув його кепку просто у вікно”.
Володимир Яковенко у формі футбольної команди “Динамо”
Сам “Орден” часто говорив про протистояння динамівських уболівальників із московськими. У відео, знятому Hromadske.doc у 2018 році, він десь на сході, близько до лінії фронту дає інтервʼю у динамівській кофті замість військової форми. Каже: “Динамо” — то святе. Ми ще пацанами починали…. бити москалів. Усі думають, що фанати — це збрід. А ми різні. Є нормальні хлопці, добрі, скромні”.
Від уболівальника до військовослужбовця
Володимиру Яковенку з позивним “Орден” 26 квітня виповнилося 58. Десять років із них він на війні.
Павло Основенко гортає в телефоні десятки фотографій із другом. Більшість — родинні й фронтові з поїздок капелана на схід, у Донецьку область. Вони ніби розкладені по роках — як свідчення життя, яке давно переплетене із війною.
Володимир Яковенко з побратимами
Під час Революції Гідності Яковенко був у центрі Києва. Зазнав контузії. Після Майдану вирішив іти до війська. Досвід мав лише строкової служби — ще з радянських часів.
Пояснюючи бажання друга захищати Україну, Основенко згадує події 1980-х років. Тоді вони, молоді хлопці, тільки відкривали для себе історію України, дізнавалися про гімн, синьо-жовтий прапор — символи, які десятиліттями замовчували.
“Вова долучився до протесту під Верховною Радою 29 липня 1989. Це було за рік до Революції на граніті. Частину учасників тоді затримали співробітники КДБ. Ось вони — за нашими спинами”, — каже Павло і показує чорно-білу газетну вирізку. На ній — молоді люди на сходах Верховної Ради УРСР.
“Ми вийшли на знак протесту проти паплюження української символіки”, — пояснює він.
Це була одноденна акція голодування. Невелика за кількістю учасників, але важлива за змістом. Протест проти зневаги до українських символів із вимогою припинити переслідування за їх використання.
“Вова фактично був одним із перших, хто почав піднімати жовто-блакитний прапор на Республіканському стадіоні в Києві ще за Радянського Союзу, у 1989-1991 роках. Уже тоді відчувалося протистояння між Києвом і Москвою не лише у футболі, а й у світогляді”, — говорить Павло Основенко.
При цьому, як пригадує Іван Вербицький, Володимир завжди був російськомовним. Почав говорити українською вже після 2014-го.
“Але за поглядами він — людина, яка у прямому смислі битиметься за Україну, таких і на Галичині не знайдеш. Думаю, саме тому на війну пішов. Пам’ятаю, як говорив: нехай старі, такі як він, воюють, а молоді — ні”, — розповідає Іван.
Володимир Яковенко з побратимами, у шапці та шевроном “Динами”
У 2014-му багато футбольних уболівальників долучилися до добровольчих батальйонів. “Орден” хотів потрапити в “Азов”, але туди набирали хлопців до 35 років, а йому було 46. Натомість узяли в “Айдар”.
“Я був у Києві, проводжав хлопців біля Українського дому. Це було, мабуть, у червні 2014-го. Вони поїхали на Луганщину — Старобільськ, Половинкине, Щастя, Луганська ТЕС. До березня 2015 року Вова воював в “Айдарі”, потім перейшов в “Азов”, — говорить Павло.
Серцева хвороба
У 2020 році Володимир переніс операцію на серці. Кошти на неї збирали, зокрема, динамівські фанати. Хірурги Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М.М.Амосова встановили протез аорти — штучну трубку, яка замінила пошкоджену головну судину біля серця.
“Його фактично з того світу витягли”, — каже Вербицький.
Операція минула успішно. Втім, постало питання про звільнення зі служби. “Орден” відмовився.
Володимир Яковенко у військовій формі
“Йому сказали, що не можна піднімати більше п’яти кілограмів. Дали другу групу інвалідності. Він запитав: “Я хоча б у бібліотеці можу книжки переставляти?” — згадує Павло Основенко. — Казав: “Я хочу залишатися до кінця, інакше не буде нашої перемоги”.
Так Яковенко залишився у підрозділі. Виконував посильні завдання: працював у бібліотеці, їздив по школах, долучався до ініціатив патріотичного виховання, допомагав реалізовувати соціальні проєкти. Згодом став водієм санітарної машини — евакуював поранених. Обіймав посаду головного сержанта."( (с,)
https://mipl.org.ua/legendarnyj-fanat-kyyivskogo-dynamo-yakyj-perebuvaye-u-rosijskomu-poloni-potrebuye-operacziyi-na-serczi/#новинкимобілізації12.05.2026
Мицик Юрій Миколайович (Черкаси,Україна/
#Міжнароднеправопринципитазастосування#Динамо #вбоівальники12.05.2026
Мицик Юрій Миколайович (Черкаси,Україна)
Завжди "на пульсі подій" у світі,Україні та Черкасах
Сhess-Miridance Press(Сherkasy,Ukraine)
Читайте нас тут у ФБ (Юрій Миколайович)
,а також на Футволі (scorpions-7800)
https://footwall.net/messages.aspx?v=all&u=scorpions-7800#ChessMiridancePress #СтратегіяРозвитку.
#цитати #manowar723 #історія#журналістика #VIVAVIVAУКРАЇНА #суспільство@СMP
12 05 .2026
Мицик Юрій Миколайович (Черкаси),Україна)
права на справедливий суд, що теж є воєнним злочином.
З рішенням російського суду “Орден” не погодився і ініціював апеляцію. Суд другої інстанції у січні 2026 року залишив вирок у силі. Касаційної скарги азовець не подавав.
Від виходу з “Азовсталі” і до початку 2025 року Володимир Яковенко не отримував ані медичної допомоги, ані потрібних йому ліків. Лише у Ростовському СІЗО, де всім затриманим обов’язково роблять флюорографію, медики побачили, що в “Ордена” є протез аорти. Українець заявив, що потребує постійних обстежень та підтримувальної терапії, але жодних додаткових досліджень так і не дочекався. Дозволили передати лише базові медпрепарати.
Лікар, який у 2020 році оперував Яковенка у Києві, говорить, що чоловіку критично важливо обстежитися, щоб зрозуміти, чи потрібна нова операція на серці. Медик сумнівається, що в Росії можуть таку зробити.
“Отримання медичної допомоги — це ключове право військовополоненого. Держава, яка тримає в полоні, за Женевськими конвенціями може позбавити свободи, але не інших прав, — говорить Андрій Яковлєв, адвокат, експерт із міжнародного гуманітарного права. — Володимиру потрібно забезпечити медичне обстеження, щоб визначити ресурс протеза. Ненадання належної медичної допомоги може бути рівнозначне невідверненню загрози для здоров’я, а можливо — життя”.
Яковлєв додає: “Українські полонені перебувають у нелюдських умовах, де катування санкціоновані російською владою. Тому повернення як військовополонених, так і незаконно утримуваних цивільних є пріоритетом для держави. Водночас у випадках, коли ненадання належної медичної допомоги загрожує життю, необхідність звільнення набуває невідкладного характеру”.
Російська Федерація не розмежовує полонених за станом здоров’я та продовжує утримувати, навіть коли немає жодної військової необхідності, з огляду на їх діагнози. Після вироку Яковенка етапували з Ростова-на-Дону. Спочатку його відправили в Ульяновську область, далі — у Волгоградську. У квітні бранець перебував в Іжевську, столиці Республіки Удмуртія. Куди “Ордена” відвезуть для відбування покарання, рідні не знають. Але відомо, що колонії суворого режиму російської тюремної системи — важке випробування для всіх. Володимир Яковенко — один із тисячі захисників “Азовсталі”, які вже майже чотири роки перебувають у російському полоні.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду “Відродження”