Отже.
1. Точка неповернення пройдена. Вона давно передбачена й описана. Ця точка неповернення називається "втрата монополії на владу". Оскільки влада в РФ -- це право сили ("червона парадигма"), то поява альтернативних центрів права сили означає, що центрів влади тепер є кілька (навіть не два, а мінімум три, хоч третій, Кадиров, залишався за лаштунками; а де три, там багато). Так, один із центрів права сили все ще головний, але вже не єдиний. Але залишитися має лише один, тож це нестабільний баланс -- як кулька на вершині піраміди.
Найменше треба слухати тих, хто каже, що путін знову всіх переграв. Він постійно всіх переграє з лютого 2022, та навіть з лютого 2014, коли можна було задушити Україну у "дружніх обіймах старшого брата", а він між довгим стратегічним і швидким силовим обрав силовий шлях, щоб консолідувати своє населення. Тактично виграв, стратегічно програв, натомість консолідувавши українську політичну націю.
2. Абсолютно неважливо, скільки в цьому фарсі насправді фарсу. Тому що в системі права сили ти не можеш виглядати слабким, розгубленим, лузером. Ти можеш зробити лише одну помилку, першу й останню (якийсь час помилки можна приховувати, пояснювати багатоходівками тощо, аж до моменту, коли все стає очевидним). Акела більше не ватажок зграї. Цар несправжній.
Фарс неможливо прокрутить назад. Всі все бачили. Включно з повітряним ударом по Воронежу, з підготовкою Москви до штурму тощо.
І не треба порівнювати турецький фарс з російським. По-перше, при всіх зауваженнях до турецької демократії вона все ж таки демократія -- легітимність визначається виборами, а не правом сили. По-друге, згадайте, як турки йшли голіруч проти танків, і порівняйте з російською апатією й атомізацією. Якби Ваґнер зайшов у Москву, люди би не вийшли на вулиці, а сиділи по домівках і тужливо спостерігали, чим закінчиться.
І скільки би дрібних виграшів не отримали нинішні гравці (включно з тим, який все ще головний), вони нині мають один великий програш -- точку неповернення. Тепер кожен буде думати, чи не краще рятуватися з найближчим кланом, а не всім разом.
3. Суб'єктами в РФ не є ні народ в широкому розумінні, ні громадянське суспільство (його нема), ні "хороші росіяни" в еміграції, ні офіцерство (на відміну від Туреччини, Чилі тощо). Суб'єктами є еліти, які отримали чіткий сигнал -- такий же, як 19 серпня 1991 року. Тепер нічого не гарантовано: безпека, влада, статки, корупційна рента, життя -- все це раніше гарантувала відданість путіну, а тепер вона нічого не гарантує, а може навіть стати проблемою. Найкраще зараз -- вичікувати, сидіти тихо, саботувати накази. Серед них точно є такі, що скористаються моментом слабкості.
А що населення? Воно присягне на вірність будь-якій владі, бо вже навчене бачити джерело легітимності у силі.
4. Що буде далі? Ніхто не знає. Зараз буде складатися якийсь крихкий тимчасовий баланс. Але точка неповернення вже пройдена -- система почала розвалюватися. Тривалість і характер розвалу непередбачувані. Так само 19.08.1991 ніхто не міг передбачити, коли і як розвиватимуться події. Нагадаю, тоді щось важливе сталося лише за 5 днів.
Дуже важливий параметр цього крихкого тимчасового балансу -- наявність в áкторів (дійових осіб драми) власних баз за межами РФ: Африка, Чечня (фактично незалежна, там немає легітимності РФ). Це означає, що не можна просто опустити залізну завісу. Як казав негативний персонаж третьої серії "Твердого горішка", така армія з такими грошима придбає собі якусь країну.
5. Чим все закінчиться? Клани розберуть росію на частини. Далі доля цих частин розвиватиметься за дуже різними траєкторіями.
6. Захід боїться колапсу РФ більше за все: безконтрольне поширення ядерної зброї, наймасштабніша криза біженців, надмірне посилення Китаю. Тож буде приховано підтримувати путіна, бо ніякого іншого плану нема. Смішно було робити ставку на демократію в росії, і вони це вже добре розуміють. Але відстають від подій, як це було у 1991.
На жаль, Україна також не має ніякого плану. Наявність українського плану допомогла би і нашим союзникам зрушити з мертвої точки. (с) Валерій Пекар
+3