Тарас Чорновіл
Неймовірно важко зараз на Східному фронті. Рашисти кинули туди вражаючу кількість техніки та м'яса. Такої концентрації військ після Другої світової Європа точно не бачила, але й у цілому світі навряд чи можна знайти приклади такого відчайдушного військового тиску. Купа експертів розбирають особливості нашої оборони, можливі нові рубежі тощо. Я не вважаю за прийнятне для себе щось писати про оперативні плани та пересування наших військ, бо навіть випадкове співпадіння аналізу з реальними рішеннями може зашкодити. А коли хоч мізерна ймовірність такої шкоди існує, краще залишити дану тему офіційним джерелам. Тому дозволю собі лише деякі оцінки без оперативної складової.
Перше - відхід з Сіверськодонецька, а зараз і з Лисичанська був абсолютно необхідним. Умови цієї "кишені" при такій інтенсивності боїв та насиченості сил ворога були для ЗСУ занадто загрозливими й могли призвести до створення котла, в який би потрапили найбільш досвідчені частини. Дуже важливо, щоб під ура-патріотичними гаслами не виник суспільний тиск на військове командування. Просто згадаймо ДАП. Тодішня опозиція та й явна агентура (пост-фактум це стало зрозумілим) умисно створювали не лише героїзацію оборони - це якраз абсолютно вірно, але й превентивно роздували "зраду" з приводу потенційних планів відходу. А вміло розкручений суспільний тиск - це потужна й руйнівна сила. Коли сталася трагедія, всі підбурювачі втекли в кущі й звідти почали сипати вже протилежні звинувачення.
Те саме сталося і раніше під час Іловайська. Лише тоді ті самі середовища, користуючись непідконтрольністю Генштабу ряду добровольчих, територіальних формувань, а також загонів, підконтрольних МВС, самостійно створили катастрофічну ситуацію, а потім самі ж її використали проти керівництва держави й ЗСУ. Згадайте, які люди й медіа найбільше спричинилися до цього. Сьогодні частина з них і є реальною владою. Не Зеленський там був основним, він тоді тупо працював на ворога в москві, хоча підгавкував доволі активно й свою лепту в катастрофу також вніс. А його папік особливо постарався. Нинішній владі дуже пощастило, що в неї патріотична, а не колаборантсько-деструктивна опозиція, як це було в часи Порошенка. Отже, перший висновок - армії й командуванню потрібна підтримка, а не тиск. Відступ, як би це не було гірко, зараз необхідний. І його слід сприймати належно. особливо враховуючи те, як професійно обидва рази наші війська відходили з обох міст.
Друге. А це вже про тиск не суспільства, а самої політичної влади. І тут усе значно гірше. Я про те, як у кінці травня-початку червня владні емісари комісарили в Лисичанську. Я про це багато писав, повторюватися не стану. Але, на моє переконання, тоді під приїзд Зеленського хтось захотів влаштувати маленьку й переможну наступальну операцію з відвоювання Сіверськодонецька. Переконаний, що це було всупереч планів Залужного. Він значно поміркованіший у діях, а ще на першій стадії авантюри на командних пунктах було забагато сторонніх - від бездумної Безуглої (для відвернення уваги), до Буданова і його людей. Прорив у Сіверськодонецьк здійснив Іноземний Легіон під командуванням ГУР. Явно була пастка. Рашисти дали бійцям вільно заглибитися, а потім влаштували справжнє пекло. Залужному, який, як виглядало, готував нову лінію оборони по Сіверському Дінцю під Лисичанськом, довелося підписуватися під парадну авантюрку Зеленського-Буданова й кидати війська туди, звідки треба було відходити. Кожен військовий, тим більше Залужний, знає, що не можна йти в конратаку, доки ворог на піку свого наступу. Ці пару тижнів вимушеного утримування міста обійшлися занадто дорого - не вистачило сил стримувати ворога на південь від Лисичанська, де до того в нас була стабільна оборона. Тому сьогодні, коли ЗСУ покинули Лисичанськ, усвідомлюємо, що місто могло залишатися й надалі основою нашої оборони, якби в плани військових не втрутилися політикани на чолі з "неначасібоневтік" задля якоїсь політичної картинки.
Цей вимушений саме з політичних причин відхід з Лисичанська кардинально не змінює ситуацію для ЗСУ - вони вирівнюють лінію оборони й далі будуть стримувати ворога, доки в нього є наступальний потенціал. Основна біда в іншому - морально-політичних настроях на московщині. Топтання упродовж понад трьох місяців на одному місці із гігантськими втратами реально деморалізувало ворога й розкладало дисципліну. Від середини березня, коли рашисти вийшли на лінію перед Кремінною, Рубіжним, Сіверськодонецьком, і аж донедавна вони просунулися в середньому на 10-15 кілометрів. Це була абсолютна поразка при такій інтенсивності наступальної операції. Зараз у рф починають розкручувати ілюзію перемоги, успішного наступу, "асвабаждєнія лнр" тощо. І це стало певною політичною перемогою для пуйла й переконує їхнє м'ясо, що відбувся якийсь перелом. Переконаний, що перелом буде в протилежний бік і то доволі скоро. Але зараз мотивація орків трохи зросла.
І підсумкове. Маємо неймовірно героїчну армію та дійсно мудрого командувача. При перевазі ворога у понад 10 разів вони тримають оборону, вимотують вражину й поступово урівнюють шанси. Щоденні знищення складів та командних пунктів - це найосновніше, що можна зробити в цих обставинах. Уже навіть скептично налаштовані західні експерти й розвідки впевнені, що перелом може відбутися в липні-серпні. Тож, підтримуємо ЗСУ, віримо в Залужного, не піддаємося на провокації та капітулянтські настрої.