Маршрутки... Ми справедливо нарікаємо на них, але я тішуся, що вони є, бо набираюся в них правди жизні. Вчора біля мене з околиці до центру їхало двійко дівчаток. Як зрозумів - обоє киянки, бо говорили весь час про рідну Троєщину. Одна з них вчиться ві Львові, а колежанка приїхала до неї в гості.
- Вот... А счас ми єдєм па уліце Сахарова. На етай уліце чєлавіка убілі і голову атрєзалі! Мнє разсказивалі!
- Нічьо сєбє... А кто?
- Нє знаю. Навєрна бандеравци...
- Аааааа, - з повагою багатозначно кивнула колежанка. - А ти мєня сводіш в самає атмосферноє место ва Львове?
- Канєшна - самае атмасфернає - ета ночью на Високом замке шампанскае піть. Красіва, віно булькаєт...
- А знаеш, я люблю путішествавать - патаму што тагда єсть вазможнасть чудєс так ґдєта 50 на 50. Какіє чудєса дома? Ва Львовє єсть чудєса?
- Канєшна. Тут такая кава і сирнікі, і налівкі... Ета вапшє! - смачно плямкнувши, підтвердила повненька. Друга панянка щасливо заусміхалась.
Чим далі маршрутка занурювалась у Старе Місто, тим округліші очі робилися в новоприбулої. І коли врешті маршрутка відригнула пасажирів біля Коня, дівчисько не стримало емоцій:
- Вєді, вєді! Мєня уже прьот ат етава Львова!!!
Я собі тихенько підсміювався, лиш переживав, щоб вони десь ту відрізану голову не зустріли. Фігня зустріли - головне, щоб вони з нею не пили! Бо ві Львові дива таки бувають...