А що з учасниками Майдану, які півтора роки тому з такою надією дивилися в майбутнє? Багато з них зараз як волонтери працюють у міністерствах і з радістю використовуються політиками старого режиму, передусім прем'єр-міністром Арсенієм Яценюком, як парадні вивіски. Але до справжньої влади їх не допускають - що має результатом не зміну старої системи, побудованої на клептоманії та непотизмі, а швидше її стабілізацію. Особливо зухвалим на такому тлі виглядає здивування Порошенка тим, що ЄС виділяє Греції набагато більше допомоги, ніж Україні, яка так відчайдушно захищала європейські цінності в боротьбі проти великого сусіда Росії.
Немов червоточина цей самообман еліт роз'їдає країну. Довіра до уряду опускається до нуля, передусім серед багатьох колишніх майданівців. Цілком можливо, що під час місцевих виборів вже за три тижні це призведе до нахилу країни вправо.
Швидше за все без нового масового соціального протесту - після Помаранчевої революції 2004 року, після Майдану понад півтора роки тому - Україна не зможе стати на шлях справді демократичного розвитку. Великим є страх, що тепер на Майдані не обійдеться без крові - нині занадто багато зброї в країні можна знайти у вільному доступі. Але історія не повторюється: третій Майдан може завершитись зовсім інакше, ніж це сьогодні багато хто собі уявляє.
Понад чверть українців хотіли б жити у відкритому, демократичному суспільстві. Більшість з них є молодшими за 30 років. Багато з них поки що реалізовують себе в ніші культури. На цю критичну масу з плином часу не зможуть не зважати й київські можновладці. І Європейський Союз зробив би добру справу, якби суттєво підтримав саме цих людей.

Франк Гофманн, кореспондент DW у Києві