Війна - це завжди смерть та страждання. Для всіх.

Сьогодні День пам'яті та примирення.

Пригадую фотографії та відеохроніку з міст, що пережили війну. Руїна і пустка. Місцеві жителі, які потихеньку виходять зі своїх схованок, стикаються з новою реальністю: міста, в якому вони ще тиждень тому жили, - не існує. Є лише звалище. Суміш пилу, цегли та людських кісток. І в цій реальності тепер доводиться жити.

Поведінка та мотивація агресорів у всі часи приблизно однакова - жага влади та бажання перенаправити внутрішню агресію всередині своєї країни назовні, тому що, якщо цього не зробити, внутрішня сила завжди змете свого фюрера. Так було завжди, так буде і сьогодні. Тиранії закомплексованих фюрерів падають завжди. Це лише питання часу.

На жаль, під час війни йдуть у вічність люди, які стають на повний зріст, щоб захистити свою країну. Вони йдуть вперед, тому що по-іншому не можуть. А пам‘ять про них - це те, що надихає та спонукає ставати в проломі за Батьківщину наступні покоління героїв. Пам'ятаймо.