3 березня 1977 року о 21.15 трапився один з найвідчутніших в Києві землетрусів у 20-му сторіччі... Кияни в паніці почали вибігати на подвір"я та на вулицю, впричинився гвалт та лемент. Пацієнти Київського військового госпіталю ветеранів війни, що розміщувався тоді на вул. Галі Тимофєєвої, з тривогою та надією вишикувалися в чергу до єдиного на все відділення телефону-автомата, щоб довідатися про доля своїх близьких. Лише один з хворих безтурботно продовжував, лежачи в ліжку, читати книгу. Коли сусіди по палаті запитали його, чому він не телефонує додому, чоловік спокійно відповів: "А хуле? Чё мне беспокоиться? Я живу в Дарнице, и туда землетрясение через Днепр не дойдёт!"...

Для чого ця розповідь тут? Для заспокоєння Кови: якщо "зємлєтрясєніє" не в змозі подолати Дніпро, то для якихось нікчемних ватних військ Дніпро, тим паче, стане нездоланною перешкодою. Тобто, брудні москальські личаки (лапті) ніколи не будуть топтати святу борщагівську землю. Це нам тут, на лівобережжі Києва, доводиться з тривогою постійно поглядати у бік сходу сонця....
;))))