Прям про нашого щурика і 77-го :-)


Ruslan Gorovyi
14 год. · Kyiv ·
Казка на ніч.
Є у мене товариш. Живе у сусідній країні. Не ватноголовий, співчуває, однак деяких речей не розуміє ні в яку. Дзвонив оце. Тринділи. Приблизно перекажу зміст.
- Кажуть там тепер якісь перепустки в АТО треба вам?
- Кому «нам»? Я на «сєпарські» території не їздю.
- А шо волонтерам не треба?
- Ну в мене немає ніяких перепусток.
- А посвідчення є?
- Яке посвідчення?
- Ну волонтера.
- Я про таке навіть не чув.
- Ну, мабуть якесь треба щоб було посвідчення для волонтера? Єдиного зразка.
- Нашо?
- Ну шоб розуміли, шо це волонтер!
- Хто розумів?
- Ну як хто, люди?
- А ти думаєш, що коли ти цілий бус барахла припер і роздаєш пацанам під звуки обстрілу, то хтось сумнівається, що ти таки волонтер?
- Ну а якшо не там?
- А де?
- Ну в Києві тому ж.
- А нашо мені в Києві шоб знали? Шоб шо? Тіпа зайшов у кабак, тицьнув посвідчення «волонтер встановленого зразка» і тобі пива на шару налили чи шо?
- Ні, ну не так прямо радикально. Все одно посвідчення має бути. От все закінчиться, і як ти доведеш, шо ти був волонтером?
- Ніяк.
- Тобто?
- А кому я маю доводити?
- Ну мало лі?
- Та нікому ніхто нічого доводити не буде. Я так точно. Хто знає і розуміє той і сам знає, а кому до одного місця, тому і тоді до одного місця буде.
- Так а нашо тоді взагалі це все?
- Що?
- Ну… Волонтерство!
- Тиць-мириндиць. Як це нашо? щоб людей менше гинуло!
- Ну то ясно. А тобі який з волонтерства зиск?
- Ніякого. Та саме так і має бути.
- Хєр вас хохлів зрозумієш!
- Мо тобі й не треба. Ми тут самі якось розгребемся. (с)