Дорогою до Іловайська видається, що дерева у лісосмузі повалилися через буревій. Якщо придивитися, то під снігом видно: дерева потрощені снарядами.
16-ти тисячне місто, яке стало для українців символом трагедії, де загинули сотні українських військових, повертається до життя.
Порівнюючи з Донецьком, Слов'янськом, Лисичанськом чи будь-яким іншим містом, де йшли бої, руйнування тут помітніші. На вулиці Шевченка чи не на кожній будівлі сліди від снарядів. Деякі жителі самі позаклали поруйновані вікна цеглою - інакше в будинку холодно. Сніг ховає руїни. Тут працюють школи, залишилося чи не одне кафе. Помалу працює залізничний вокзал. Іловайськ - вузлова станція, на якій працювало чимало жителів міста. Нині роботи немає. Пенсіонери чотири місяці не отримували пенсії.
Кажуть, що в Іловайську досі чимало полонених з батальйону “Донбас”. Розповідають про тих, які ховали у себе в квартирах, тих українських бійців, що встигли втекти. Усе це – не на камеру.
Ті жителі, з якими вдалося поговорити Громадському, не дуже згадувати, що тут відбувалося у серпні, коли йшли найжорсткіші бої. Тоді місто було розділене буквально на дві країни.
В Іловайську справді "ополчення". Чоловіки в камуфляжі зі зброєю і радянськими зірками на шамках їдуіт в маршрутці з Харцизська, в маршрутці до Донецька.
У місцевих хлопців є знайомих, що пішли воювати. Одна з пенсіонерок розповідає, що її 19-річний внук не хоче повертатися до бою після поранення, хоча це їхній єдиний прибуток. Вона ж намовляє внука іти і далі воювати. Інша жінка - плутає німців і націоналістів, та порівцює цю війну з Другою світовою.

(c) Наталя Гуменюк