Кореспондент «Голосу Карпат» вирішив поспілкуватись із мобілізованим закарпатцем та задати йому кілька питань про службу.

- Доброго вечора. Коли вас мобілізували? В яких умовах проходить служба чи мобілізованим платять якусь зарплату, харчування?

- Вже більше чотирьох місяців тому як мобілізували. Безпосередньо на фронті перебуваємо вже три місяці. На рахунок харчування, то на армійській «пайці» жити можна, але гастрити та інше гарантовано. Волонтери звичайно допомагають, та бувають не чисті на руку старшини, що рибні консерви чи щось більш дороге продають у місцеві магазини. Форма, один комплект білизни та взуття перед від’їздом на полігон була видана. Обіцяли змінити, бо дуже погана якість тієї форми, за шапки мовчу взагалі, але так і не дочекались. Самі купуємо, або передають, це стосується і розгрузок, шапок, балаклав, яких навіть і не обіцяли. А «броніки» і каски видали тільки після того, як одна рота відмовилась без бронежилетів їхати на фронт. Отримуємо близько трьох тисяч за службу, а як учасники військових дій в такій самій сумі отримуємо премію. Зарплата приходить на картку, раніше були проблеми з виплатами, наразі, здається, виправились. На фронті особливо не потратиш кошти, окрім купівлі необхідних речей. В основному витрачають гроші на цигарки та алкоголь. Бо п’ють безбожно, патріотичного чи бойового духу як такого ніхто не піднімає. Таке відчуття, що всім все рівно одне на одного.

- А як відносини з офіцерами і атмосфера в товаристві взагалі яка?

- В більшості офіцери, що побували в бою, більш гуманні, а інші то дуже зверхньо по відношенню до вояк себе поводять. Дійшли до того, що навіть туалети з’являлись «офіцерські» і «солдатські». Взагалі відчувається поділ на контрактників і мобілізованих, але між собою ворожнечі немає. Атмосфера не просто бажає кращого. Суцільна смута, хлопці п’ють безбожно, є такі, що систематично знімають стрес легкими наркотиками. Офіцери на це не звертають уваги, навіть якщо кожного дня напиваєшся, аби робив свою роботу. Зараз вже менше «бухають», так як бояться замерзнути [сміється, - ред.].

- Я чув по приїзді Вам навіть встигли погрожувати і навіть запропонували самогубство!

- Не зовсім так, але ставлення, м’яко кажучи, залишає бажати кращого. По-перше грубо відфутболили з військкомату зі словами: «Чого сюди припхався, дуй в свою військову частину». Прийшов туди, а на прохання про подовження відпустки на декілька днів по стану здоров’я та бажання пройти психологічну реабілітацію отримав відповідь, мовляв, документально ти морально здоровий, піди зроби шось із собою, тоді дамо довідку і будеш лікувати. А як ні, то в лікарні йди плати гроші, там допоможуть. Ось так держава декларує турботу про вояків, а насправді ніякої підтримки немає. Навпаки на дзвінки до свого начальства на фронті чую в трубку: «як не приїдеш - під трибунал віддамо». Проте, рідні та близькі допомогли відновити сили і повертатимусь назад в нормальному здоров’ї та світлому розумі. А як же бути іншим хлопцям? Не можна в такому стресовому стані назад відправляти на фронт. Бо так стаються самостріли, які потім вже не можна буде сховати, як тепер.

- Дякую за бесіду. Хай вас боронить Бог від лиха.

- Дякую. Щасти!