Алла Мегель
Вчера, в 9:54 ·
Вони зробили мій ранок добрим.
Постукали тихенько у двері інформцентру. А я захрипла з ночі і тихо кажу:
- Зайдіть!
Зазвичай, народ не церемониться, просто заходить без стуку - це ж робоча кімната все-таки. А ці - ні, чекають на запрошення. Культурні!
- Заходьте, - кричу відкашлявшись.
Заходять двоє. Сором"язливо тупцяють на порозі.
- Вибачте, нам сказали, що можна взяти трохи грошей на дорогу додому.
- Можна, - кажу і пояснюю, де взяти. Мої волонтерські закінчились вчора заправкою машини. Стало приходити багато посилок на "Нову пошту", і хлопці всім дають мої дані, бо я завжди є на базі. На відділенні уже мене впізнають без документів і паспорт вимагають тільки - "бо положено".
Хлопці мнуться, ніяковіють, дякують. А самі роздивляються фото Кіборгів з аеропорту у нас на стіні:
- О, дивись, Жила, наша позиція! - Радіє один, трошки нижчий і старший.
- Ага, ми тут були, а тепер, - до мене, - там стоїть група Подолянина.
- А ми тепер - Кіборги, так нас сєпари назвали, - хвалиться молодший і вищий - Гриша.
- Я знаю, хлопчики! Вся Україна тепер вас так називає.
- Ні, - поправляють, - ми офіційно Кіборги, - у нас шеврони є.
І показують мені парадні червоно-чорні новесенькі шеврони.
- А польові - зелені, - хваляться, - сьогодні на шикуванні вручили.
- А давайте, хлопці, я вас сфотографую? Ви світите обличчя? - потрібне і звичне у нас питання.
- Світимо! - Відповідають рішуче.- Ми захищаємо свою Батьківщину.
Це звучить природно і без пафоса.
- У тебе є діти? - питаю старшого.
- Є син, дев"ять років.
- Ти хоч уявляєш, що для нього зробив? Тепер його татко - Кіборг!
Це - на все життя.

https://fbcdn-sphotos-e-a.akamaihd.net/hphotos-ak-xfp1/v/t1.0-9/10418499_714186845331986_6592145290838521231_n.jpg?oh=cdee90af84eb5e0cae81406f47043aae&oe=54E17EFC&__gda__=1425065077_bbb56dfde73c6e3f99a4f367150f8c79