ПЕРЕВОРОТ-2005 (закінчення)

8 вересня 2005 року вранці я поїхав в Кабінет міністрів. Зайшов в кабінет до Юлі. Вона сиділа сама за столом і передивлялася якісь щоденні урядові документи… Кабінет був общитий “карєльською берьозою” і увішаний якимись пасторальними картинами з видами українського села… Типічний номенклатурний “совок”… В мене взагалі є така думка: поки наші “поводирі” будуть сидіти в меблевому “антуражі” керівників ЦК Компартії, - то нічого хорошого не буде (ну це – отступлєніє)…

В кабінеті був включений телевізор. 5-й канал. Новини. Говорили про те, що Томенко прийняв рішення піти з посади віце-прем’єра… Раптом на ньому з’вилася заставка. Терміново. Заява Президента України… До кабінету зайшло кілька людей (Терьохін, юлін фотограф, і ще хтось)…

Ющенко появився в телевізорі і сказав: “Я прийняв рішення відправити уряд у відставку…”

- От гандон, - смєло я сказав йому прямо в ліцо… Ющенко на мене глянув осуждающе з екрана телевізора, але не сказав нічого…

В цей час Юля якраз повернулася обличчям до телевізора. А її фотограф Саша Прокопенко зробив фотографію. Потім ця фотографія облетіла всі світові ЗМІ, - хоч знаю, що Юля її не любить – цю фотографію…

…Вони дивилися одне на одного ці двоє людей через екран телевізора. Двоє людей, з якими було зв’язано мільйон сподівань країни… Між ними (між Кабінетом міністрів і адміністрацією президента) було якихось п’ятсот метрів відстані… П’ятсот метрів відстані і мільйони й мільйони миль взаємної недовіри, відчуженості, підозр і ворожнечі…

- Ну що ж, - значить так треба, - сказала Юля. Хоча було ясно, що ніфіга воно їй не треба на самом дєлє… Теперь хоть отдохнем немного, - додала Юля… - Валя, принеси бутылку шампанского…
- А водкі у вас нєту? - спитав я у Валі…
- Нет, водки нету, - винувато сказала Валя…

Я зайшов до свого кабінету і написав заяву «Прошу звільнити мене з посади керівника прес-служби Кабінету міністрів в зв’язку з незгодою з відставкою демократичного уряду»… Потім подумав: нафіг ці понти, мене й так звільнять по умолчанію… Порвав заяву і викинув її в мусорку… Включив «Українську правду»… Вона була «червоною» від заголовків… «Уряд Тимошенко відправлено у відставку»… «Порошенко подав у відставку», «Ющенко звільнить Третьякова», «Подав у відставку Турчинов»… Ну це я вже знав і так… Я виключив комп’ютер і вийшов в коридор 7-го (прем’єрського) поверху Кабінету міністрів. Біля кабінетів вздовж коридору стояли працівники апарату Кабінету міністрів… Вони говорили між собою. Деякі женщини даже плакали… То лі з горя, то лі з радості…

- До побачення, сказав я їм…
- До побачення, сказали вони, - чомусь трохи ніяково і винувато…

На вулиці нічого не змінилося… Ходили люди, їздили машини, росли дерева… Напроти Кабінету міністрів два бомжа сиділи на лавці і весело болтали ногами…

На порозі будинку уряду хозяйственна, але не опитна ворона охотилася за падшим листком… Листок од неї проворно убігав. Я наступив на листок ногою. Ворона підішла і забрала його з під ноги з благодарностю…

Задзвонив телефон: «Юлия Владимировна сегодня приглашает на совещание на шесть часов вечера, в старый офис БЮТ, на Леси Украинки», - сказала секретарша Наташа…

- Заєбісь, наоддихались, - подумав я… Єсть у революциї начало, нет у революції конца… А потім поїхав в якийсь обичний маркет, бо «Гуд-вайну» тоді ще не було…

Трохи пізніше мені подзвонив слєдоватєль по особо важним ділам Генеральної прокуратури і запросив поговорить о попиткє государственного переворота…

Так, а хулі там розказувать? – Там був генпрокурор Піскун, він все знає й так… Він участвував в етом самом, як його – в «государствєнном перевороті», - хотів сказать я, ну не сказав, щоб не нариваться…

Ну про «допрос» я якось іншим разом розкажу… Так що, можливо, - далі буде…