Богдан Яременко
Вчора стало відомо, що Порошенко таки підписав Закон про вільну економічну зону в Криму.
Підписав ще 4 вересня, а оголосили про це лише через три тижні.
Підписав, очевидно, в процесі телефонних торгів з Путіним, а оголосив, коли зібрався поспілкуватися з народом.
Розчаровуватися в Порошенку я вже не можу, тому спробую осмислити все це спокійно.
Кілька тижнів тому один дуже досвідчений американський лобіст і колишній дипломат поділився зі мною враженням від спілкування з Порошенком - на думку американця, наш президент зовсім не готовий до ролі державного діяча. Тоді я не знайшов що відповісти і лише зауважив, що це найбільш готовий з усіх неготових. Тепер починаю розуміти американця краще.
Виглядає так, що Порошенко не може піднятися над логікою і мотивацією поведінки бізнесмена. Він торгується, штовхається і бореться за негайну вигоду, а не за стратегічний інтерес. Стратегічний інтерес "приплутуєтся" в реальність лише на рівні заяв і риторики.
Так наш президент заявляє про те, що ми ніколи не погодимось на анексію Криму, але підписує закон, який фактично визнає її - надаючи дозвіл українським бізнес-структурам (очевидно, що афілійованим з ним теж) платити податки окупаційній владі.
Так наш Президент заявляє про намір інтегруватися в ЄС, але не здійснює жодної необхідної реформи.
Говорить про територіальну цілісність, але просуває закони, що де факто розчленовують Україну.
Говорить про боротьбу, але намагається виторгувати мир.
І все це, схоже, робиться в ім"я короткочасових особистих цілей - вибори, зміцнення влади, забезпечення своїх бізнес інтересів.
Так що в паралельній реальності живе не він. А ми. А коли ці дві реальності сходяться, то виходить вибух.