Валерій Пекар
50 mins ·

Спробую зазіхнути на святе: на поняття громадянства.

Жителі Донецька, які знущалися з військовополонених (чи з тих, кого вони вважали військовополоненими) і з українського прапору. Ці люди будуть після звільнення їхнього міста брати участь у виборах. І оберуть всяких єфремових і царьових, які визначатимуть, як нам з вами жити.

Це справедливо?

Мій улюблений Роберт Хайнлайн у досить мілитаристському романі "Зоряний десант" (який, на жаль, в екранізації втратив усю філософію) запропонував нове поняття громадянства. У нього громадянином ставав лише той, хто служив в армії. (Не пам'ятаю, чи була там альтернативна служба.) Досить радикальний підхід. Але, як будь-яка радикальна точка зору, вона заставляє замислитись.

Громадянство треба заслужити. Громадянські свободи належать кожному з народження. А право обирати і бути обраним треба вибороти. Це священна річ, і вона цінується лише тоді, коли сплачено ціну.

В різні часи і в різних місцях виборче право не було загальним. Це гуманістичне досягнення новітнього часу -- а до того були освітній ценз, майновий, військовий тощо. Давати виборче право людям, які не можуть лівої руки відрізнити від правої, -- це нонсенс, це можуть собі дозволити лише сталі освічені демократії, де такі люмпени складають меншість. Але така система корисна тоталітарним режимам, де легко маніпулювати свідомістю мільйонів.

Латвія має значну кількість негромадян, і вона член ЄС.
Прецеденти є, їх варто вивчати.

Я ні до чого не закликаю. Лише подумати про стереотипи. Чи можемо ми їх собі дозволити?

Як мінімум, встановлений судом злочин, пов'язаний із сепаратизмом, має означати втрату виборчих прав. Хоча б на 10 років.

Ваша думка?