Сьогодні я купив журнал "Новое время", який уже кілька місяців видають у Києві. Хороший журнал. Як завжди незрозуміло, чому російською. І я знову відчуваю цей зубовний скрип у мене в голові. Скрип шарнірів, у яких потрошку мелеться установка "украинское = неприбыльное = убыточное". І якось так боляче навіть стає, коли розумієш, що журнал хороший і що він - російською.
У нас, якщо ви не замислювалися, з україномовними нерегіональними журналами культурно-інформаційного спрямування така ситуація, яку складно описати. Ситуація полягає в тому, що журналів культурно-інформаційного спрямування у нас два. "Український тиждень" і "Країна". Два. Два журнали. Я коли кажу людям, що у нас в Україні два загальнодержавні культурно-інформаційні україномовні журнали, постійно переживаю стан тупого охуїння. Ну, інакше його складно назвати. На сорок мільйонів людей два журнали. І роби що хочеш.
Але насправді ситуація погана не тільки в тому, що їх два. Найгірше в цьому - неможливість розвитку мови. Дивіться. Якщо у нас є два україномовні загальнокультурні журнали, відповідно, у нас є два вектори розвитку української мови цих журналів і відповідної лексико-стилістики. Умовно кажучи, вектор "Тижня" і вектор "Країни". Більше нема нічого. І мова розвивається тільки туди й туди. Або хемінгвеївсько-дашварівський стиль "Країни", або стиль "Тижня", який назагал складно так означити, як "Країну", бо він нейтральніший. З кожним новим російськомовним хорошим журналом загального спрямування ми закриваємо для української мови паперових медіа ще один розважальний вектор. Медіамова на папері не розвивається багатопланово, і ми потрапляємо у кільце-22: украинских журналов не будут читать, бо їх нема, а якщо зявляться, то все одно не будут читать, тому їх і не буде.
Відносний оптимізм вселяє тут одне: з кожним новим російськомовним українським хорошим журналом ми модифікуємо всесвіт російської мови, дедалі більше віддаляючи її від "російської російської" й наближаючи до "української". І тут справа не в лексиці, українізмах чи помилках, властивих для вжитку російської українцями. Справа у світі ідей, які виражаються через мову, цим самим зазначену мову трансформуючи. Кожне речення, написане російською мовою в українських медіа, дарує російській мові нові словосполучення й сенси, яких росіяни ніколи не напишуть своєю російською. Це тішить, але насправді все грусно.
Таке.