Познайомився біля сигаретного ларька з сивуватим дядєй, цілком цивільним на вигляд, який чомусь бурхливо здивуався, що я беру три пачки мальборо одразу. Я так завжди беру, бо мені влом потім десь лазити в пошуках цигарок. А вони мають властивість закінчувались несподівано. Запасливий я такий. Сам він брав одну пачку кемела. Тобто нічого дивного він в цьому не вбачав, на відміну від моїх трьох.

Я поразмовляв з ним пару хвилин і дізнався, що дядя займається чорною магією і хоче оживити Богдана Хмельницького. На моє цілком доречне запитання: ніфіга нам тут ще оживльонний Богдан Хмельницький, бо і так геморою необерешся, він сказав, що я недооцінюю його роль в історії і він би тут одразу все б і порішав. Я йому повідомив, що завжди був за Єремію Вишневецького і запитав, чи не можна раптом і його теж оживити, раз такі діла. Ну шоб Хмельницькому було не дуже скучно. Бо з нашими сучасними підарасами старий може тут сильно заскучать і затупіть.

Сивуватий дядя, примружився так по клінтіствудівськи, подивився на мене і сказав з легкими приблатньонними інтонаціями :
- Шото я віжу парєньок, ти мєня подєбнуть хочеш?
- Та ні, яки вже тут підйобки, ви що? З чого ви взяли?
- Не віриш значить мені?
- Вірю, вірю. Так шо там, можна чи ні?
- Вишневецького говориш тобі?
- Єрємію. Головне не помилитись, бо їх багато різних було.
- Ну ладно, споробую сьогодні ввечорі.
- Ну добре, успіхів, я тоді пійду.

Я зрозумів, що мені дійсно вже пора. Чекають справи, хоча дядя налаштувався на продовження діалогу по багатьох ознаках. Я б залюбки ще дізнався кого там можна ще наоживляти, але якось справи були дуже невідкладні. Чи то мене останній час виносить на таких персонажів, чи їх побільшало на вулицях- я не знаю. Може повтікали десь масово.

Але якщо шо, то знайте, я трохи збалансував ситуацію і якщо буде оживльонний Хмельницький, то поруч завжди буде пільнувати не менш жвавий Вишневецький, щоб знов чого не вийшло.