Добре, що матч був в Полтаві. Я вчора ледве сльозу не пустив.
Така була атмосфера! Хай той циган не пиздить.
Я за Полтаву спокійний, там москаля не буде. Ще минулого разу я помітив, що Полтава – чудесне місто з чудовими, привітливими та життєрадісними людьми. А тут ще така єдність. Суркіс правий як ніколи, що футбол допомагає єднанню країни.
Чювак якийсь посеред матчу виперся на вежу освітлення стадіону і розгорнув там прапор України. Київ-Донецьк-Полтава. Весь стадіон – одна країна. Весь стадіон скаче, бо не москаль. Кузьмічі полтавські навіть тон всьому двіжу де-інколи задавали.

Ну і найголовніше, Динамо грало в футбол!
Я не буду проти, якщо Сірожу залишать. Все одно іноземця не буде. А тут варіант у нас Григорчук або Маркевич.
Якщо на першого я ще погоджуюсь, то другого не хочу бачити в Динамо, при всій повазі до його тренерського хисту.

Ну і так кубку України ще ніколи не раділи. 5 років нічого не вигравали. З одного боку це сумно. А з іншого – хіба не чудово так радіти національному кубку?