— Було все так… Якогось дня, в 1990-х, ми вчотирьох — я, Коньков, Біденко та Котельников — відпочивали. Випили — хтось трохи, хтось занадто. І якось так сталося, що ми опинилися на залізничному вокзалі, причому ми вдвох із Коньковим. І останній, будучи в не зовсім притомному стані, почав справляти малу нужду безпосередньо на пероні. Тут до нього підійшли двоє працівників вокзалу, спробували його втихомирити, проте він їх послав і зчинилася бійка. Вони так його били, що… У цей момент я підбігла й крикнула: «Не бийте його, він мій чоловік!». Це подіяло, й я відвезла Конькова додому. Проте коли наступного ранку я зателефонувала йому й розповіла все, він відповів: «Даремно ти врятувала мене. Краще би залишила там конати».