Мікола Янавіч прокинувся зранку, почистив зуби італійською
зубною щіткою, намазавши на неї американську зубну пасту, поголився швейцарською бритвою, освіжив обличчя французьким одеколоном. Скип'ятив у шведському чайнику воду, попив бразильської кави з польської чашки, одягнув італійського костюма, начепив на руку швейцарського годинника, замкнув двері будинка на англійський замок.

Сів до німецького автомобіля, увімкнув японську магнітолу. Взяв фінського телефона і зателефонував до сина в Австрію. Приїхавши на
місце, поставив автомобіль на парковку, обладнану канадською системою відеоспостереження та ізраїльською системою сигналізації.
Увійшов до будівлі, піднявся за допомогою бельгійського ліфта двома
поверхами вище, ступив у кімнату, де стояли журналісти з японськими і китайськими відеокамерами та промовив у південнокорейський мікрофон:

- Наша країна щє нє гатова да євраінтеграциї! Мі павінні падтрімати
націанального вірабніка!