Сьогодні три дні, як немає в живих наших славних хлопців-героїв...пам'ять про них має закарбуватися навічно.
Сергій Нігоян був для мене надзвичайно чуйною, доброю, дійсно унікальною людиною. Але найважливіше - він був справжнім. Ми познайомились 26 грудня. Пам'ятаю, як проходила повз барикаду і одразу звернула увагу на його великі пронизливі очі - найглибші очі в світі. Повертаючись тією ж дорогою, він несподівано опинився переді мною - ніби виріс з-під землі, і каже: "Я вас не можу пропустити, бо ви є дуже вродлива". Так ми і познайомились. Через день я вирішила ще раз підійти до тієї барикади і більше з ним поспілкуватися. Ми розмовляли 6 годин поспіль. Коли всі запитували, що це за дівчина з тобою, він завжди казав, що я його жінка. У нас були з першого дня дуже теплі стосунки, відчувалося, ніби ми знаємо один одного все життя. Напевно, духовна близькість. У нього була доросла душа, нетипова для 20-річного юнака. Сергій був альтруїстом - завжди допомагав, хвилювався за інших, а про себе думав в останню чергу. Він дарував мені якісь маленькі дрібнички. Наприклад, стоїмо біля його барикади, я щось йому розповідаю і бачу, він про щось інше думає. Питаю, що таке. І він несподівано каже:"Відкрий сумку". Я сміюсь, а він мені: "Я наполягаю". Добре, кажу. І він швидко щось виймав з кишені і клав мені в сумку, щоб ніхто не помітив. Це міг бути йогурт, або шоколадка, або ще якась приємна дрібничка. Я пам'ятаю всі моменти, кожен день, хвилину, секунду, проведені з Сергієм, а особливо погляд його прекрасних зелених очей. Мені було достатньо просто його присутності, ми могли ні про що не говорити, і відчувалось, що це була найкраща розмова в світі. В останню ніч ми нарешті додали один одного на фейсбуці і я встигла відправити йому наше спільне фото, яке він поставив у своєму профілі за кілька годин до того, що сталося...Ось така жорстока реальність: сьогодні людина є, а завтра - нема...
Сергій був для мене Героєм і за життя. Будучи дуже віруючою людиною, він говорив: "В цьому житті я не боюсь нічого, я боюсь тільки Бога прогнівити". У нього справді не було страху, і він це доводив не словами, а вчинками. Я йому завжди казала "Слава таким Героям, як ти!". На що він мені відповідав: "Слава таким україночкам, як ти". Сергій, вірмен, був щирим патріотом України. На жаль, він так і не побував у Вірменії, тому гостро відчував, що це його обов"язок - боротися за рідну Україну. Сергій був посланий нам Богом, і так само швидко Бог забрав його до себе...
Вічна пам'ять і Царство Небесне Сергію Нігояну - Герою України посмертно.