Для мене Динамо - це синергія всього на світі:

- Це Київ, місто, де я народився, де каштани, з якого переїхали ми на житомирщину, а потім я втік ще далі. Але на душі завжди радість, коли я сідаю в метро та їду на Хрешатик. Як-неяк - пуповина тут.
- Це Лобановський, якого я не міг добре розуміти тоді, бо ше молодий був. Але який у мене в голові - лише молодий чомусь, як на обкладинці книжки, яку я так і не прочитав.
- Це НСК, на який я так і не потрапив з 95, здається, року. Але на якому я буду. ОБОВЯЗКОВО.
- Це Лєон, який колись мордою возив Спартак, а зараз продався за три гривні, як він міг таке забути, а я не забув і я не хочу сприймати його теперішнього.
- Це Лужний, який став капітаном в самому Арсеналі, при чому в найкрашому його сезоні в історії, без поразок.
- Це Шева, такий який він був - переможець ЛЧ, супер-форвард, той шо повернувся, коли не чекали, той що забив двушку шведам.
- Це Блохін, якого я не бачив, як грвця - але який дав емоції на ЧМ 2006 та ЧЄ-2012
- Це СаШо - кращий пенальтист на планеті, але з поганими виходами в матчах проти Словенії
- Це Головко, який пропустив Янкера, але який зараз є супер-спецом, як на мене
- Валік Бєлькевич, який просто вганяв мене малого в хок від гри, а щш більше від того, яким він суперовим він був поза полем
- Це Фомін, якому ледь голову не відірвало в матчі з ПСЖ
- Суркіси, які шуби люблять
- Сабо - який Лєону фору дасть
- Сьомінська апатія, шо переросла в ненависть
- Гармаш, шо плаче

Це все ДИНАМО. І якшо воно має принести перемогу в 2013, ціною Мбокані чи Тремулінаса - нічого. Ми, здається, ніколи не були проти легіонерів, як і не ставали ціленаправленою командою заробітчан, як ШД чи МХ.

У нас є історія, кожен з Вас випише десятки спогадів. І нам є шо згадати. А от у ШД, якшо по чесному - згадають лише КУЕФА, і то шо вигравали чемп аж до 2013 року, а як - соромно буде сказати ...