Росіяни знову відпрацювали балістикою по Бортницькій станції аерації. За останній рік це черговий удар, який свідчить про методичну роботу по одній точці. Давайте розберемось, який у них ймовірний намір.
Бортницька станція є єдиними очисними спорудами стічних вод Києва та прилеглих міст і селищ області, включно з Вишгородом, Ірпенем, Вишневим, Гнідином, Щасливим, Чабанами, Коцюбинським, Софіївською та Петропавлівською Борщагівками, Гатним. Проєктна потужність становить близько 1,8 мільйона кубометрів на добу, фактичне навантаження коливається в межах 600 до 900 тисяч. Дублюючої системи не існує в принципі бо за роки незалежності ніхто про це не подумав.
Багато хто заспокоює себе тим, що станцію важко знищити фізично. Це правда лише наполовину. Залізобетонні аеротенки та відстійники справді витримають дуже багато. Ворог це чудово розуміє і не збирається розбивати бетон.
Вразливий вузол розташований в іншому місці, а саме в електроживленні, розподільчих пристроях, насосних станціях і системах керування. І саме туди переважно протягом року ідуть прильоти.
Станція не є резервуаром, вона є безперервним технологічним процесом, який тримається на перекачуванні та аерації. Достатньо позбавити її живлення на кілька діб, і біологічне очищення просто вмирає разом з активним мулом, після чого відновлення рахується тижнями навіть за неушкоджених споруд.
Тепер про наслідки, якщо процес зупиниться повністю. Перший рівень стосується самого міста, бо каналізаційна система Києва працює переважно самопливом з підйомом на насосних станціях. Зупинка приймання означає підпір у колекторах зі зворотним ходом у підвали, нижні поверхи, лікарні, підприємства, все, що має каналізацію.
Другий рівень значно ширший, оскільки неочищені стоки підуть у Дніпро, а Дніпро є джерелом питного водопостачання для Черкас, Кременчука, Дніпра, Запоріжжя, Херсона та значної частини Донецької і Харківської областей через канальні системи. Тобто удар по Бортничах формально є ударом по Києву, а фактично є ударом по водопостачанню половини країни нижче за течією.
Третій рівень є епідеміологічним і найменш обговорюваним. Мова йде про гепатит А, дизентерію та інші кишкові інфекції. В умовах, коли міська медицина вже працює з перевантаженням, а частина населення живе в укриттях і тимчасовому житлі саме цей сценарій робить із комунальної аварії гуманітарну катастрофу в усій Україні.
Окремо існує проблема, про яку в Києві не люблять згадувати навіть у мирний час, і це мулові поля з десятиліттями накопиченого осаду, які самі по собі є екологічною бомбою уповільненої дії. Пряме влучання в цю зону дасть наслідки, які ніхто зараз чесно не порахує.
Замінити станцію швидко неможливо. Така інфраструктура проєктується десятиліттями. Вона прив'язана до колекторів, рельєфу, логістики стоків та земельних рішень. Тому історія про модульні очисні споруди, які привезуть і поставлять, є розмовою для соціальних мереж.
Логіка геноцидної поведінки противника легко зчитується. Після енергетики, газовидобутку та водоканалів росіяни перейшли до знищення наступного рівня життєзабезпечення. При цьому вони розраховують не на воєнний ефект, а на витіснення населення з міста і на створення гуманітарної кризи в глибокому тилу. Це та сама стратегія виснаження, просто перенесена з підстанцій на каналізацію.
Що з цього випливає практично. Потрібне фізичне укриття для розподільчих пристроїв і насосних вузлів, автономна генерація з реальним запасом палива, розосереджений ремонтний резерв обладнання, а не одна складська локація, і пріоритетне прикриття об'єкта засобами протиповітряної оборони нарівні з енергетикою.
Але треба говорити і незручну частину. Оскільки жодна країна світу не здатна прикрити щитом кожен критичний об'єкт від балістики треба працювати семитрично.
Єдина відповідь, яка працює на дистанції, полягає в ураженні пускових майданчиків, виробництва та логістики цих ракет на території противника.
Станцію справді непросто вивести з ладу з першого чи другого разу. Ба навіть з третього чи пʼятого. разу. Але нескінченно так тривати не може. І будувати оборону на надії, що наступного разу знову не влучать, є найгіршим із можливих планів.
Віктор Таран