Красномовне звернення нового міністра закордонних справ Петра Мацінки до сіргєя лаврова на Генеральній Асамблеї ООН перед голосуванням за резолюцію щодо «Підтримки тривалого миру в Україні» 24 лютого (оригінал в коментарі):

«Пане міністре Лавров,
Сьогодні я звертаюся до Вас не як до опонента. Я звертаюся до Вас як до людини, яка чудово знає — жодна наддержава не здатна виграти війну проти реальності.

Можна тимчасово контролювати території. Можна тимчасово нав’язувати наратив. Можна створювати й поширювати пропаганду. Але неможливо контролювати час. А час невблаганний. Він завжди показує, хто справді дбав про безпеку — і хто її руйнував.

Сьогодні питання не в тому, чи має Росія безпекові занепокоєння — ті самі, якими вже чотири роки виправдовується безпрецедентна агресія проти України. Питання — чому відповіддю на ці заявлені занепокоєння стали дрони, артилерія та ракети?

Занепокоєння можуть бути легітимними. Вторгнення — ніколи. Ракети — це не аргумент. Ракети — це визнання поразки, переведене в метал і вогонь.

Пане міністре,
Сила глобальної держави полягає не в здатності почати війну. Справжня сила — у здатності її завершити. Минуло чотири роки. Світ має право почути ясні відповіді.

Який вигляд має Ваша перемога?
Скільки зруйнованих міст є для Вас достатніми? Скільки людських життів Ви вважаєте прийнятною ціною? Бо якщо перемога не має чіткої межі — це не стратегія. Це цинічний рух в нікуди…

Безпека не вимірюється площею окупованої території. Запитаю прямо:
Чи стала Росія сьогодні безпечнішою, ніж чотири роки тому? Чи має вона більше партнерів? Більше стабільності? Більше довіри?

Якщо чесна відповідь — ні, а вона саме така, — тоді постає питання: Чи справді обраний шлях веде до безпеки Вашої держави? Війни не завершуються підписом під документом. Вони завершуються відповіддю на запитання — Заради чого?

І настане день, коли відповідати на нього доведеться не Україні. Відповідати доведеться Росії. Країні, чиї герої колись пліч-о-пліч із європейськими народами боролися проти нацизму. Сьогодні ж на їхню пам’ять лягає тінь нової війни…

Пане Лавров,
Великі нації спроможні пережити поразку. Але вони не здатні пережити стратегії, які не мають кінця. Можна захопити територію. Але неможливо захопити майбутнє. Історія сповнена держав, які вірили, що час працює на них. Насправді ж він завжди працює проти тих, хто ігнорує реальність.

Кожна війна починається з плану. Ваш план існує сьогодні лише тому, що бракує політичної волі визнати його крах. Минуло чотири роки. Час спливає. Настав час зупинити цю війну.»