Теорема фон Неймана про мінімакс визначає оптимальну стратегічну непередбачуваність у іграх з нульовою сумою. Емпіричні дані з професійного спорту інтерпретуються як позитивні поведінкові докази мінімаксу. У цій статті ми аналізуємо стратегічну оптимальність наступальних дій в баскетбольному ендшпілі, коли команда має останнє володіння м'ячем і програє не більше одного кидка. Цей фінальний момент гри найбільш точно наближається до умов одночасного ходу гри, де застосовується теорія мінімаксу. Використовуючи комплексні дані НБА з 2010 по 2025 рік, ми перевіряємо рівність показників успішності для різних типів снайперів (зіркові проти незіркових) та вибору кидків (двоочкові проти триочкових). Наш аналіз виявляє систематичні порушення мінімаксної гри, які посилилися з переходом баскетболу до триочкових кидків та вищих очікуваних набраних очок. В останній вирішальний момент гри ми виявляємо, що команди систематично надмірно використовують триочкові кидки, навіть якщо спроба двоочкового кидка дає вищий відсоток влучань з гри. Крім того, команди надмірно покладаються на зіркових гравців для останнього кидка; Двоочкові кидки незіркових гравців були найефективнішим варіантом для ендшпілю в сезонах 2022–2025.