Виступ сенатора Філіппо Сенсі в сенаті Італії:

Має рацію той, хто каже, пане Голово, що рішення МОК — Міжнародного олімпійського комітету — дискваліфікувати Владислава Гераскевича, чемпіона зі скелетону, який мав виступати сьогодні вранці, є ганьбою: винним, на думку бюрократів МОК, в тому, що не відмовився від свого шолома із зображеними на ньому обличчями багатьох українських спортсменів — його колег, чемпіонів або майбутніх зірок, убитих люттю Путіна, який, на жаль, має чимало прихильників, адвокатів і навіть деяких прислужників серед байдужих, ностальгуючих, продажних і підлих — у тому числі й у нашій країні.

МОК каже, що шолом Гераскевича не відповідає регламенту; цікаво, чи відповідає регламенту військова агресія проти України, якій за кілька днів виповниться чотири роки. Цікаво, до якого виду спорту належить ця війна і чи узгоджується вона з ідеалами де Кубертена.

Спортсмен подасть апеляцію — честь йому за це. Уявіть собі атлета, який тренується чотири роки й більше, в таких умовах, щоб дістатися Олімпійських ігор, а потім його дискваліфіковують не за допінг, а за те, що він несе з собою обличчя таких самих спортсменів, як і він, тих, хто мав бути там, хто міг бути там.

Оскільки МОК цього не дозволяє, пане Голово, мій обов’язок тут коротко розповісти, ким були деякі з тих спортсменів — тих, хто сьогодні не може бути на трасі в Кортіні разом із Владиславом. Понад 650 з них були вбиті.

Євген Малишев, біатлоніст, убитий у Харкові за місяць до свого 20-річчя.
Марія Лебідь, 15 років, була вдома в Дніпрі — ракета.
Дмитро Шарпар, 25 років, фігурист, загинув у Бахмуті, захищаючи лінію фронту.
Володимир Андрощук, 22 роки, легка атлетика, також загинув у Бахмуті.
Дарія Курдель, 20 років, убита під час ракетного удару по Харкову.
Іван Кононенко, поранений у бою, повернувся на передову, не послухавши порад лікарів, які застерігали його.
Аліна Перегудова, 14 років, важкоатлетка, стояла в черзі з матір’ю та дядьком у Маріуполі, щоб набрати води.
Максим Галінічев, 22 роки, боксер, убитий, захищаючи своє село в Луганській області.
Олексій Логінов, 23 роки, хокеїст, убитий на Луганщині.
Федір Єпіфанов, 18 років, фехтувальник, загинув на фронті в Запоріжжі.
Катерина Дяченко, 11 років, гімнастка: бомба в Маріуполі; її родина опинилася під завалами, а лікарня, куди доправили вцілілих, була знищена авіаударом одразу після цього. Ніхто з її родини не вижив.
Карина Бахур, 17 років, кікбоксерка, чемпіонка світу: ракетний удар у Берестині; доправлена до лікарні у критичному стані, вона накрила собою батька, щоб захистити його від вибуху; померла на операційному столі.
Вікторія Івашко, 9 років, дзюдоїстка, вбита ракетою в Києві три роки тому; була вдома з мамою...

Ось ці, пане Голово, імена та історії українських спортсменів, яких Гераскевич хоче нести із собою як пам’ять — щоб вони давали йому силу, щоб змагалися разом із ним так, як вони заслуговували. Саме це, і нічого іншого, стало підставою для дискваліфікації з боку МОК. І саме це — більше за будь-що інше — назавжди дискваліфікує сам МОК.

І на завершення, закликаю: повернути в серце нашої демократії імена тих, хто загинув, захищаючи та прославляючи її. Бути гідними їх у пам’яті — ось те, чого Олімпійський комітет позбавив Гераскевича: його найціннішої медалі.

Нехай Бог простить їх. Нехай Бог простить нас. Дякую.

Голова засідання:
- Приєднаюсь. Підтримую.