У Сенаті США нарешті пролунало те, що мало прозвучати давно й чітко.

Після кількох днів плутанини, суперечливих коментарів і спроб видати російські побажання за “мирний план”, у Вашингтоні нарешті з’явився голос тверезого розуму.

І цей голос належить не кому-небудь, а голові комітету збройних сил Сенату США Роджеру Уікеру - людині, чия думка важить у питаннях оборони, стратегічних загроз і національної безпеки.

Уікер зробив те, чого інші боялися: назвав речі своїми іменами

Розмазав по стіні - це не перебільшення. Це точне визначення того, що відбулося.

Уікер сказав публічно те, що серед частини американського політикуму давно говорили пошепки:
28-пунктний “план”, який проштовхують Трамп, Віткофф та інші посередники, - це не шлях до миру.

Це шлях до капітуляції України та вирощування ще більшої агресії Кремля.

Його позиція проста й сталева:

“Примушувати Україну віддавати землю путінському м’яснику - це абсурд”.
“Рішення про чисельність української армії та її розміщення ухвалює лише українське керівництво”.
“Будь-які поступки диктатору - це не компроміс, а заохочення хижака”.

Ці слова - не просто критика.
Це чітка відсіч американського законодавчого органу спробам нав’язати Україні “мир” шляхом односторонніх здач.

Сенатор говорить про те, що адміністрація Трампа боїться визнати:

поступки Кремлю - це удар по США

Уікер озвучує фундаментальну істину, про яку намагається забути команда Трампа:

“Будь-які подарунки Кремлю б’ють не лише по Україні, а й по безпеці США та союзників”.

Якщо дати Путіну навіть крихту чужої території в обмін на тимчасову “паузу”, - це:
- підриває глобальні гарантії безпеки;
- демонструє, що агресія працює;
- відкриває шлях новим війнам;
- змушує союзників сумніватися у сталості американських гарантій.

Те, що Путін сьогодні вимагатиме в України, він завтра вимагатиме в Балтії, післязавтра - у НАТО.
І змусити Україну “вкластися” в російські умови означає розписатися в тому, що диктатори можуть торгувати чужими територіями, як шматками м’яса.

Що змінилося в Сенаті?

Почали розуміти просту, жорстку історичну закономірність

Уікер - не випадковий голос.
За ним ідуть інші.
У Сенаті, навіть серед республіканців, починає формуватися чітке розуміння:

Поступки тиранам ніколи не закінчуються миром.
Вони закінчуються новим лихом.

Це урок Мюнхена 1938 року.
Урок “червоної лінії” Обами щодо Сирії.
Урок Грузії 2008-го, коли світ “проковтнув” російську агресію - і отримав війну проти України у 2014-му й повномасштабне вторгнення у 2022-му.

Слабкість Заходу завжди оплачується кров’ю тих, кого він обіцяє підтримувати.
І Уікер дуже чітко показав: він це розуміє, а отже, у США ще є політики, які здатні мислити стратегічно.

Тон змінюється - і це поганий знак для “архітекторів” 28-пунктного плану

Після заяв Уікера стає очевидно, що:
- план Віткоффа–Венса не має достатньої підтримки в Сенаті;
- спроби назвати капітуляційний документ “американським миром” провалюються;
- у внутрішньому політичному полі США з’являється спротив легалізації російських ультиматумів.

І головне: публічна критика від голови комітету ЗС - це сигнал і Трампу, і Кремлю, що гра в “сирну пастку” із примусовим миром не така проста, як комусь здавалося.

Підсумок

Слова Уікера - це більше, ніж емоція.
Це - червона карта кремлівським сценаріям миру, озвучена з найвищої законодавчої трибуни США.

І це те, чого давно потребувала не лише Україна.
Це те, чого давно потребував сам Захід, щоб згадати:

тирани не зупиняються, коли їм поступаються -
вони зупиняються, коли їх зупиняють.