Треба грати в шахи!
Анастасія Вовк
31 жовтня
https://e2e4.org.ua/blogs/384-treba-grati-v-shahi?fbclid=IwY2xjawN17wlleHRuA2FlbQIxMQABHjeJYCntdLF27JOhQbw4qRtFqhKFxAZ9ZAuTKjfpMV7C5LNevPT384NyGu1G_aem_fesGuI_BSNkMpp6RjRLirA

Грати в шахи треба цікаво: завести акаунт на лічес, ходити на турніри, "дресирувать" тренера…

Треба грати! Не піддавки, не кулю, не з програмою, не шахи Фішера. По-справжньому! З обрахунком! Треба аналізувати партії, поставити "ChessBase", грати ґамбіти, оновлювати дебютний репертуар і присвячувати перемоги тим, кого любимо.

Треба купувати шахові книги і донатити шахістам у ЗСУ, проводити сеанси, а ще – нишпорити в забутих варіантах Каро-Кану, бо завтра треба втримати чорними.

Треба любити шахи, навіть якщо грати важко, а результати далекі від рекордів Карлсена – того, що перший у рейтинг-листі з 2011 року. Треба давати уроки, і, може, з ними ще в чиємусь серці поселиться любов до фіанкето, висячих пішаків чи турового ендшпілю.

Треба вирішувати тактику, коли випадає нагода, і казати те, що на думці, коли без ферзя пропонують нічию. Немає часу на півтони.

Бліц – швидкий, час тікає крізь пальці. Незмінно вдається тільки те, що пам'ятають навіть руки: проведення пішака і мат двома слонами.

Ще треба плакати, коли можеться. За всі поразки, що ніколи не мали у тих позиціях статися. За те, що ми не тільки знаємо, як закінчується час, а й пам'ятаємо звук падіння прапорця.

Мocкaлi хочуть, щоб нам було не до шахів. А ми будемо грати цікаво – всупереч комп'ютерним оцінкам і заради тих, хто після нас вивчатиме наші перемоги.