Вражаюча історія. На цьому тижні завершився командний чемпіонат Європи з шахів і чоловіча збірна України його виграла. І це неабияке досягнення, особливо враховуючи те, що паралельно жінки взяли срібло.

Ми завжди були непогані в цьому виді спорту, але на цьому конкретному чемпіонаті за середнім рейтингом гравців Україна була лише 9-ю. При цьому впевненно обіграла чинних чемпіонів сербів, а також інших фаворитів, зокрема німців і недерландців. І в останньому турі вирвала золото!

Зрозуміло, що коли команда стає першою, в цьому заслуга всіх її учасників — від легендарного Руслана Пономарьова, який ще 18-річним був чемпіоном світу ФІДЕ в далекому 2002-му, до 16-річного вундеркінда Ігора Самуненкова, який вже два роки є офіційним гросмейстером.

Але справжній герой цього чемпіонату — Ігор Коваленко. Він примудрився виграти 5 з 8 партій, не програвши жодної. І це особливо вражає, бо вже понад три роки Коваленко воює по-справжньому. І тільки з цього року у нього трошки змінилися умови служби, і тепер він має можливість відлучатися з місця служби на ключові турніри чи на сеанс одночасної гри з дітьми на Київському вокзалі. А раніше гросмейстер підтримував форму, граючи онлайн між копанням траншей і виконанням задач з радіорозвідки чи корегування арти.

А ще Ігор до мобілізації служив у протестантській церкви і має теологічну освіту. І цілком усвідомлено пішов боронити країну. Цікаво читати його роздуми: «…Я тут навчився цінувати життя — жити, а не просто працювати. Ми постійно кудись біжимо, не маючи навіть хвилини, щоб озирнутися й побачити, чого вже досягли. Щоранку, виходячи з окопу, я дивився на схід сонця. Спостерігав, як навколо рухається життя: бігають їжачки, метушаться польові миші, прослизає маленька змія. Травень. Дерева цвітуть. І посеред вибухів, серед стрілянини ти раптом усвідомлюєш — ти живий. Бачиш усе це й просто дякуєш Богові. Розумієш, що щастя — у цьому моменті. Треба прожити день гідно, взяти з нього все, що можеш, бо не знаєш, чи настане завтра. І чи ти сам побачиш це завтра».