ПРОБАЧТЕ МЕНЕ ЗА ЩИРІСТЬ… НЕ ВТРИМАВСЯ. І ЗНОВУ МОЯ ДУМКА НЕ СПІВПАДАЄ З БІЛЬШІСТЮ. ПРОБАЧТЕ…

Він сам на боці України. Він фінансист. Багато нам допомагає. Але має не затьмарений пропагандою реалістичний погляд на нас із зовні.

Я спитав його: а що ми можемо зробити?

Він сказав: Зеленський має не насолоджуватися зростанням свого рейтингу, а усвідомити реальність. А саме: що час працює проти нього. А відтак — і проти всієї України.

І його (часу) може виявитися набагато менше, ніж ми собі уявляємо сьогодні, бо події можуть почати розвиватися блискавично.

Він сказав, що не впевнений в якості своєї поради, але він би на місці Зеленського призначив би Залужного переговорником замість себе.

Бо на це прямим текстом натякнув Білий дім.

Трамп точно не збирається «дарувати» путіну Україну. В нього очевидно є якийсь свій план щодо ходу переговорів з мск.

І від нас на цьому етапі потрібно було лише підписати угоду про надра, котру ми й так збиралися підписати.

І «заміна», котрої в порушення всіх дипломатичних правил вимагає нинішня Адміністрація Трампа повинна бути вагомою в їхніх очах.

Так, ми хоча б залишимося «в грі» та позбудемося тих тактичних негативних наслідків тиску з боку США, у вигляді припинення постачання ракет для ППО та розвідданих з супутників, котрі ми маємо сьогодні, як міри мʼякого тиску.

Якщо ми негайно не отямимося, то завтра тиск може стати вже не мʼяким.

Але ми трагічно не усвідомлюємо свого реального становища! Ми «водимо хороводи» зі щиро налаштованими за нас європейськими лідерами, не усвідомлюючи, що жоден з них не захоче сваритися з Америкою заради нас. Бо не зможе пояснити такий свій вибір своєму народу.

Ці дружні посмішки та щирі рукопотискання європейських лідерів створюють для нас солодко-отруйний інформаційний фон. Котрий просто віддаляє в часі наше усвідомлення страшної правди: ми — маленька держава що знаходиться в стані конфлікту та протистояння вже з Двома Супердержавами.

А шансів в такому конфлікті, якщо ми з нього якомога швидше не «вискочимо», у нас немає ніяких.

Гарна новина полягає в тому, що, взагалі-то, у нас все ще Є шанс: бо в початковий план Америки зовсім не входило конфліктувати з нами. І вона, як багато що вказує, готова повернутися до плану «А», де ми просто як молодший партнер граємо на їхньому боці за їхнім планом.

Проте за тиждень, що минув з невдалого «Вашінгтонського гамбіту», ми не зробили жодного сильного кроку на зустріч Вашінгтону, натомість продовжуючи дратувати його формуванням примарної європейської «антитрампівської коаліції» на нашу підтримку. Що, звичайно ж, не входило в плани ДіСі, і не може його не дратувати зараз.

Проте, точка неповернення ще не пройдена, сказав мій друг із Лондону. І ми все ще можемо повернутися в команду свого Головного Союзника. Хоча і не без втрат.

Завтра — навіть такого шансу у нас може вже не бути.

І ми просто залишимося наодинці в стані конфлікту вже з двома супердержавами планети, замість однієї.

І нам сильно заважає приймати правильні рішення те, що ми зараз щиро не усвідомлюємо ні свого реального становища, ні того очевидного висновку, що в такому конфлікті у нас немає жодних шансів.

Кухар.
Подзвонив друг з Лондону і спитав як настрої в нашій «інформаційній бульбашці» в Україні, піднесений? І скільки нам ще знадобиться часу, щоб зрозуміти, що конфлікту з двома супердержавами ми не витягнемо?