Хочу також з усіма поекспертувати, враховуючи красу моменту. Для співібрування з новиинним фоном є безліч прекрасних тг каналів, але давайте глянемо масштабніше.
Росія не може виграти бо її онтологічно не існує.

Абсолютно зрозумілий запти на поверніть все як було «швидке завершення війни» та нові «перемовини». і звідкісь взялося з іобговорення формування нового світоустрою. Росія, яка прагне відновити свій статус «великої держави» чи принаймні зберегти ілюзію рівноправʼя з тими ж США, ЄС та Китаєм, насправді залишилася в позиції «карго-культу» власної «величі» нібито все як у дорослих але шось не так.
Росія й далі імітує «велике геополітичне гравця» – обкладається псевдоісторичними наративами, згадує «велич імперії» та возвеличує «побєдобєсіє». Але позаду цієї ширми немає універсального сенсу, який був би привабливим і зрозумілим для світу.

Свого часу СРСР продала світові ідею комунізму – радикальну та глобалізовану ідеологію, котра, попри всі свої суперечності, мала уніфікований «каркас цінностей», доступний різним народам. Раніше російська імперія могла спиратися на православ’я як державну релігію, що також слугувало певним світоглядним обрамленням.
Наразі ж Росія є яскравою «онтологічною пустелею» викликана тим, що жодної подібної ідеології чи системи цінностей у росії немає: «побєдобєсіє», міфи про «історичну місію» та ксенофобські наративи — це не те, що може надихнути .

У період, коли з’являються ініціативи про «швидке завершення» війни чи «припинення вогню» без усвідомлення справжніх причин агресії, особливо важливо пам’ятати про справжню сутність росії. Поступки й «компроміси» з «онтологічною пустелею» несуть ризик перетворити новий світоустрій на хитку конструкцію, де агресор збереже «право» на шантаж і силовий тиск.

І важливо памʼятати "коли ти прагнеш повернутися в традицію - ти попадаєш в архаїку", доречі це стосується не тільки росії

Україна, впродовж цієї війни, проявила дві найважливіші онтологічні засади: стійкість і волю. Ці чинники унеможливили «швидку капітуляцію» та зрив будь-якого негнучкого сценарію «мирних переговорів», які дозволяли б росії зберегти свої позиції.
Саме завдяки цим засадам українського народу створюється нова система безпекових та ціннісних координат у регіоні, де головною цінністю стає право на життя, свободу й самовизначення народів.

Перемога — це не тільки військовий чи політичний результат. Це ще й утвердження якісно нової світоглядної парадигми, де повага до свободи, життя і різноманітності культур стає об’єднавчим фактором для міжнародної спільноти.

Росія, перебуваючи у статусі «онтологічної пустелі», програє не лише політично чи економічно — вона втрачає ідейний фундамент. У «карго-культі величі» немає справжнього сенсу, здатного привабити інші народи чи вплинути на них у позитивному значенні.

Тож у період «перемовин», намагань знайти «швидке вирішення» війни та перспектив формування нового світоустрою пропоную всім заварити чай взяти попкорн і спостерігати, як без онтологічних засад жодні політичні «договорняки» не будуть міцними. А росія, позбавлена цього фундаменту, врешті лише імітує «велич», залишаючись архітектором власної поразки в довготривалому вимірі.

Андрій Заблоцький