Частина 3. Неділя. Ключі. Сусідки. «Сущій кашмар» Дудар. Пройоп Челсі у Зеленому Леві. Вокзал.
Глава 2. Доповнення до вже написаного Гріном.
Насправді, в обід неділі, коли ми зайшли до сусідок в гості, я сміявся ще більше ніж в суботу. У нас був такий позитивний настрій, що ми могли сміятися навіть зі слова «Лопата»))) Доповню трішки Гріна.
Сидимо з Мішою, знайомимся, розпитуємо все що тільки можна, Міша включає свої чари і…раптово без пояснень звалює… йому треба було поспати перед Мазохом та пльотками) Приходять Грін, Дудар, Сєрго, починають розпитувати про все по другому колу, дівчата чемно відповідають) І тут, я тебе Грін трішки підправлю, здається твій меморіз на секунду дав сбой, імхо)
Спершу були питання звідки ви, де вчитеся, як давно знаєте один одного, чи винаймаєте квартиру і т.д. Потім пауза, всі дивляться на закипаючу на плитці каструлю з картоплею і тут Тосік видає: «Так шо, скільки ви там за квартиру платите??!!». Це, вроді як, безвинне питання, було сказано таким непередаваємим Дударським тоном, начеб-то він на першій годині розмови вирішив дізнатися яка у дівчат стєпуха, яка з.п. у їхніх батьків, пенсія у дєдушек з бабушкамі, скільки вони тратять на шмотки і т.д.!)))) Це треба було чути, тоді б ви напевне, зрозуміли чому нас зігнуло пополам!!
І ще одне уточнення! Фраза «А, да, п'яний я страшен!», була сказана здається так: «Да я знаю! П’яний я Кошмар, сущій Кошмар!» і з таким пафосом, на який здатен тільки Тоха. На очі навернулися сльози від сміху, а перед очима постав Кошмарний Трєвожний Тосік у суботу на протязі цілого дня!))))
В Зеленому Леві ми таки дійсно розмовляли про секнс життя, але це вже особисте, до оповідання лише у тісному колі) Про Челсі промовчу, Грін все сказав. Про Киянина ти все вірно розповів теж, він просто світився від неперевершеного смаку шпательні і мого поцілунку у лисину. За армян не пам’ятаю, як зайшла мова.
Поїхали на вокзал відправляти Сєрга і Кияна. Заїхали до Юри. З підїзду вискочив п’яний Коллайдер зі своєю Канстанциєю і бажанням викликати весь світ на дуель)))) І вийшов ДоЗер з умаляющім: «Саша, найди Мишаню, я тебя прошу. У него все билеты на поезд, мы уже больше 4-х часов не можем ему дозвониться, он вне зоны. У нас поезд вот-вот». На що я спробував втішити ДоЗера, що Мишко не підведе і все буде гуд, хоча сам задавався питанням куди він щез. Чи хлистали Мішу пльотками в Мазоху і де він був поза роумінгом стільки часу, я думаю Мишко обов’язково розповість тут.
Посадив пацанів на потяг, поїхав додому і ще довго не міг заснути прокручуючи в голові всі моменти цього мегачудового вікенду.
Вже у котрий раз шалене дякую Юрі!!! Одного разу на футболі від одного пацика промайнула фраза: «Ну, Блохіним Юра може і не стане, але президентом Федерації бути зобов’язаний!»). Такого організаторського таланту годі пошукати, а коли до цього ще додається просте людське отримання задоволення від того, що ти доставляєш його іншим і робиш добро – це Юрко!
На закінчення хочу переказати фрагмент тосту, який говорив у бані. Багатьох людей, з якими я провів ці незабутні 2 дні, я бачив лише другий раз у житті, декотрих взагалі вперше. Але вже з посадки у автобус на вокзалі було таке враження, що ми знайомі сто років, настільки комфортно та душевно я відчував себе з нашим колективом. Про надірваний від сміху живіт взагалі нема що говорити)
Разом ми сила! Купон, Схід і Захід разом! До наступних зустрічей, браття!!!