Поїздка до Львову майже завжди свято. Звісно крім відряджень, коли за тебе купує квитки адміністратор на самі дебільні за розкладом поїзди, і ти живеш в ну просто ідіотському готелі. Але цього разу все було кльово. Якщо це розглядати як виїзд, то це один з найкрутіших виїздів по Україні. А в моєму житті їх було чимало.

По суті, цього разу це була не просто поїздка на футбол «Карпати» - «Динамо», а й зустріч настіночників. Хто такі настіночникі? На неофіційному сайті Динамо Київ від Шуріка ще за часів царя Гороха був гестбук, який автор проекту - Олександр Попов - назвав «Стіна». В історії було як мінімум дві тусовки, які вийшли з цього ком’юніті - першою став ОБСИЛФ. Друга – foot-wall. Географія настіночників – всі регіони України. Заради зустрічі в реалі вони влаштовують турніри з міні-футболу (як я розумію, основні ідеологи Тоні та Юрко), куди нас запросили на перший турнір скоріше як легіонерів команди «Захід», ну а зараз «Захід» поділився на 2 команди «Львів» та «Виїзні кузьмичі». Фактично майже половина настіночників тусується в групі «Виїзні кузьмичі» в контакті, де дуже зручно подивитись архів фоток майже з усіх турнірів. Турніри, як правило, проводяться в місті, де живе переможець алко-марафону (кращий футбольний прогнозист зриває банк елітного алко кожного учасника). Цього разу переміл Олег ВД (для мене – Олєжка Подолян).

Мішаня поїхав до Львова за добу, щоб знайти собі наречену. Затусовавши де з ким із команди «Львів» в решті решт і ті і інші спізнились на місце зустрічі, де наш чекав «Спрінтер». Жарти із приводу поїздки на місце турніру і бані, де більшість мала прийняти на груди, певно написали інші (спеціально не читав звіти футвольщиків, щоб не перебивати власний політ думки).

Але не можу не згадати червоні вуха Юриного брата Макса, якого підкалували всю дорогу і врешті-решт дожартувалися. Макс поїхав в Золочів за євпаторійцем Андрієм і в футбол не грав.

Не програвши жодного матчу, ми посіли 2 місце з 4 команд. Приємно, що виглядали дуже пристойно і демонстрували гру. Я особисто був дуже щасливий, що забив 3 м’ячі з 7-ми і став кращим бомбардиром своєї команди (один гол суперники красиво забили в свої ворота).

Особисто мені дуже сподобалося, що з кожним разу із нами більше жінок. Може вони і не в темі доволі часто, але як розумні не втручаються, надихають своїх чоловіків, і з ними врешті-решт цікавіше. Купон наступного дня жалівся, що він не може розслабитись. Мені це точно не заважало.
Навпаки, мрію щоб через років 10 паралельно серед батьків проводився турнір серед дітей! В Британії така практика є!

Багато хто говорив, що сам футбол був чи не найсумнішим явищем за нас час перебування на матчі. Нажаль, так воно і є. Малозмістовна гра, сполкмени в порівнянні з деградованим матчем в Ужгороді ще більше спаплюжились. 80% сектору це були абсолютно не зрозумілі люди, які просто прийшли потусоватись щоб сказати «я там був». Мій респект тим, хто не став уподібнюватись цим мавпам і пішов в звичайний сектор.

Біля нас взагалі було два тайми броунівського руху у виконанні Тато, Парамона, Полякова і іменинника на ім’я Євген. Він 90 матчу говорив по телефону і доволі часто кричав в слухавку «СС Галичина»!!! При чому голосом відомого коміка, коли він кричить «Тагіл»!

Символічно, що я зустрів Макса Ананьєвського, який в 100 метрах від нашого сектору в далекому 97-му на нашому першому виїзді отримав поганяло Чук. Тоді на виїзді був його брат-близнюк Гєк. Дуже весело було спостерігати футболку Діпа із написом на спині Чук))).

Як завжди, коли мєнти нас не пускали в центрі уваги опинився Киян (хто не знає, воротар команди Кузьми), який, як і в Харкові, почав качати права за всю біло-синю братію))) .

Після матчу ми пішли перекусити в кафе «Легенда», де Кучер штовхав влучні тости наліво-направо як заправський автоматник (зворушив тост про маленьких хлопчиків). А під кафе виконував соло Дудар. Не знаю про що він говорив із місцевими, але виглядав він як досвідчений диригент, а його слухачі немов заворожені каченята дивилися у рота «мамі-гусці».

Потім ми розділилися. Три пари із дружинами + Джокер-молодший, Саша Белаш (воротар Львова, і як на мене – кращий гравець турніру), Баджо і я пішли до клубу «Культ» на концерт місцевого колективу, який переспівував переважно англомовні рок-хіти. Сашко був головним танцюристом всієї вечірки, дуже позитивним і всіх навколо заохочуючим до танців. Пару пісень вони так весело прострибали разом із Баджо, що не можна було не намилуватись. Після мого СМС прийшла решта моєї команди на чолі із Мішею, який на Першій (!!!) хвилині продемонстрував майстер клас київського мачо. Андрій був у захваті, його дружина – не дуже. А коли Міша почав жартувати, що Андрій так кожен раз робить, коли її нема, то Андрія стала шкода!

Хоча, як на мене, в цьому закладі було чітко видно, що три дружини настіночників це - реальні дружини, а дівчата, до яких підрулив мій друг на дружин схожі мало. Тим не менш, Міша наступного дня ходив на побачення, і, сподіваюсь, 6 травня він з цією дівчиною знов побачиться у Львові. Вона своїми роздумами залишила максимальну кількість позитивних емоцій в голові київського мачо.

Та частина, що пішла в «Криївку» запам’ятає її п’яними приколами Дудара і Колайдера. Ну і падіння Дудара це теж вже міні-хіт, думаю, колеги про це напишуть детальніше.

Наступний день для половини з нас розпочався з екскурсії. Безподобна дружина Юриного двоюрідного брата – Наталка – вчергове закатала таку екскурсію, що навіть мені, людині, що була у Львові чи не 50 разів, було ну дуже цікаво. Вразила розповідь про Кульчицького (навіть російська вікіпедія все це визнає). Як виявилось, православний українець з-під Самбора, що довго був у полоні переїхав жити до Відня, де торгував. Коли Відень обклали турки, він перевдягнувся у турецькі одежі, пробрався до султан-паші, вручив йому грамоти від австрійців, що дозволило виграти час. Ззаду туркам вдарив Ян Собеський, розгромивши турків.

Однією з нагород Кульчицького були мішки (300) з кавою. Ніхто в Європі каву не пив. А він після полону знався на цьому напої, зробив маркетингові кроки (подавав із цукром і рогаликом, чи навіть круасаном, який нагадував турецький на півмісяць). Дуже скоро цей напій став напоєм еліти, а через 5 років кав’ярня була у Львові. До кінця життя він ходив з оселедцем і в шароварах!!! Йому в Відні стоїть пам’ятник. Ось вам і ще один внесок України в культуру Європи!

Потім був «Кумпель» із часниковою зупою, запах якої із слів моєї дружини було чутно два дні!
Потім ми знов розділилися. Під час походу в «Музей релігії» я відкрив для себе дужу начитану і історично обізнану людину Дозера. Так в кожному турнірі я відкривав для себе нових людей . Досі не можу забути пару жартів Купона в Білій церкві (зустріч друга). Спіч Гріна в бані (Біла церква – 1), і його ковбойське «Йоххххууу» в цю поїздку.

Після музею я на 2,5 години випав з двіжу через похід на службу в церкву. А хлопці непогано провели час в «Білому леві», який всі називали «Зеленим».

Після поклонів в церкві (під час Пасхального посту під час служби доволі часто треба ставати на коліна) я вже не хотів ані на які тріпи і пішов до Юрка, де Дозер із Купоном сипали жартами, тішачи Юриного 1,5-річного сина. А потім прийшов Колайдер в білому кашеміровому пальто і після його швидкого від’їзду жартів побільшало. Він реально схожий на француза. Це все перейшло в жарт, що йому б шпагу і він би реально був схожим на мушкетера і тут настав час від’їджати.

Всіх хвилював стан Дудара, якого вже охрестили Тревожним. Смішно було спостерігати як він поліз обійматись до Юрка і тільки на десятій секунді збагнув що він це робить дарма, бо він водій авто, яке везе його на вокзал.

Взагалі Юрко має отримати не 12 балів за організацію (спринтер, Золочів, оренда поля і бані, манішки, смаження м’яса, Криївка, Культ, Легенда, алкомарафон, сумки всіх кого завгодно в багажнику, футболки, розвозка «алкоголіків» і власників «посвідчення киянина», оренда кількох квартир, і ще багато чого ми навіть не підозрювали), а набагато більше. Дякуємо Юрко!

В поїзді нашим сусідам до 2-15 ночі було непереливки від нашого ржачу, але на фоні львівських подій напередодні вечером це кожному з нас здалось би дитячою маячнею. Зранку нас зустрів Тоні, і ще й відвіз на Оболонь (ми з Дударем дуже вдячні). Міша його сусід, і в напрямку Кадетського гаю їх трійця (3-м був гість міста, при наймі до 17-00 Купон) вирушила в бойовому настрої. Що було далі – напишуть інші.