Сайгон.

Знаєте шо сильно ізмінилось за 2023-2024 год?

Комєнтатори в фейсбукі ізмєнились і їх тон.

В 2022 все ж таки був якийсь момєнт национального подйома, віри в єдність і готовність бороться... В мене в голові до сіх пор звучить той хриплий, перепуганий голос прєзідєнта якого я не вибирав: "ЗСУ - ви все шо в нас є".
Перепуганий народ тоже не спорив. Піддержував, хуярив свічечки в камєнтах, не срався і не обізʼяннічав.
Казалось, шо всі ми в один день виросли і стали нацією...
Як бачите - "казалось".

Уже літом того ж 2022 все помінялось. Сцяки трохи відійшли з мозгів народу, руских проогнали з Києва, у багатьох побєгушніків закончілись бабки і вони вернулись в неньку. Тоді я й почув перве: "Ти сам вибрал туда ідті, а я нє раждьон для войни" от двухметрового дяді з красівими усами і бородою... ну, знаєте, з тих, які маму слухаються пока вона не умре... "Не зважай" казали ви,- "Нам своє робить".

В 2023 маятник качнувся в піздоблядську сторону ще більше. Повилазили тіпічні для соцсєтєй обсоси, ціль яких виєбнуться в камєнтах, бо в жизні вони нікому нахуй не треба і ніхуя не значать. Тоді ж, нас(воєнних) опять начали вчить воювать, розказувать шо правільно, а шо не правільно, вчить моралі, предʼявлять претензії і тому подібне.

В 2024 вобще все зірвалося з хуя... Срачі вернулись з повною силою, українську армію по трошки начали не любить. ТЦК-шніки стали "підорами піксельними", а ЗСУ - "безправними кріпаками". Уже кажда дічь, захована жінкою в уютній квартіркі, із-за животного страха, щитає нормальним і нужним лазить по комєнтаріям вояк і писать оцей тріпєр про "яйця по 17, Сирський, зрада, ойойой", посилать нахуй, сраться і ні одного разу не вибачитись... На словах вони продолжили "вірить в ЗСУ". Вірить в ЗСУ з баклажкой пива, яку принесла жінка - це бесплатно по грошам і безпечно для здоровʼя.
Война опять стала ділом меншості. Воєнних, волонтерів, сімей воєнних і волонтерів і тих, хто їх піддержує.

Коли все кончіться, сюда вернеться ще більше чіпухи, яка, несомнєнно, науче воєнних любить Україну і укаже їм місце в суспільстві... Десь там, на задньому дворі, шоб не мішали жить їх хомячу жизнь і не мозолили глаза...

А ми, контужені, обгорівші, вигорівші з кучою проблєм, не будем в силах сопротівляться такому "масовому булінгу". Тим більш, нашу рєпутацию, яка і так попід плінтусом, окончатєльно убʼють діти лейтенанта Шмідта в піксєлі, алкаші в піксєлі і амбіциозні, тупі мальчики в піксєлі, яких затянуть в політіку чи в тєлєвізор.

"Не зважай на них" - скажете ви, - "Нам своє робить"...