"Свирид Опанасович. Блядь! Колись я іще пацаном був, то їх зимою в нас не було. Оце, як тіки осінь, вони своїх дітей ото позганяють на леваду і вчать літати, а потім посідають, падли, і тіки м'ясом римигають, ну чисто корови. А через пару тижнів всі в Африку полетять. І так красіво летять, блядь, строєм, аж земля трясеться. Коли їх главний серне, то і остальні тоже. Бува, цілі села гімном засиплять. Порядок тада у них був!..

Саломон Самсонович. А щас?

Свирид Опанасович. Щас ні. Щас ні в них, ні в нас, кругом порядка нема.

Африкан Свиридович. А щас чого не улітають, діду?

Свирид Опанасович. Хуй його зна. Колись порядок був, нахуй, не те, шо січас!

Входить Валька, онука Свирида Опанасовича, це здоровенна обізяна. вдягнута у просте, охайне платтячко.
Валька. Шо ви пиздите, діду? Раньше, раньше... Шо за ностальгія, чого вам щас не хвата, тюрми?" (с)