Праєб`єн (частина друга. Глава друга):

Погода була досить прохолодною, але весняною. Дув легесенький атлантичний вітерець, в тіні замерзаєш, на сонці розстібаєш куртку. Бордо – дуже акуратне містечко, чистеньке, навіть поблискує. Якщо вдивлятись в кожний квадратний метр вулиці, майже неможливо доєбатись до чогось, окрім сигаретних опалків. Але я вже переконався після тріпу в Дубай: чисто там, де не смітять і прибирають. Здивувало те, що дівчата сидять на холодному бетоні і це нормально. В пошуках обіду нас ще більше поглинала ця чудесна і романтична атмосфера. Масовка навколо також на нас вплинула. Особливо, дівчата. Ми були дуже вражені їх аурою та вишуканістю. Шалений відсоток привабливих жінок!! За обідом після 2ох глеків вина я вже готовий був закохатися)))


Місцевий міні-маркет ми оббігали по траєкторії жінки-шопоголіка))) І в решті-решт ми, як справжні кияни, запізнились на зустріч з Юрою))
Зібравшись в нашому номері (Я, Міша, Юра) ми почали відчайдушно готуватись до матчу, поки Юра пішов на оглядини міста. Час промайнув непомітно, прийшов Юра і здав явкі і паролі виходу динамівців з готелю. Ми знов, як справжні кияни, але тепер вже з львів`янином, трохи запізнились))) Єдине, що ми встигли так це провести від`ізд автобусу оплесками та відправились на тгамвай зупинсьйон. Суа ді е пасса, же релі ке ля шамбге кю же б’ю троп…(закреслено)


На трамвайній зупинці Міша знов пішов лабати в Метро-Джекпот, а я зайшов в аптеку, щоб придбати спрей від нежиті. Дістав пустий флакон українського виробництва і сказав «лайк зис, йопт!». Дівчина в халаті округлила очі і на френчі сказала щось мені незрозуміле, але я впевнений, що то було «WTF?!!». Вона вертіла той флакон і намагалась мені пояснити, що їй невідомі навіть ті компоненти, які входять до складу цього чудесного еліксиру дихання. Мені довелось їй пояснювати що це таке і що мені треба «стронг ефект». Близько 8ми їурас я забашляв за френч спрей. Два пшики і за нежить я забув взагалі, яка мене мучила останні півтора місяці.

Перед стадіком була тусня біля якоїсь наливайки. Ми там пришвартувалися, жабоєдаф-бордофанів було багато, але зсередини оупендор ганделика було чутно «Кієф-Кієф! Ура!»
Звідкілясь намалювався віскарь, поки я мав розмову з одним бордофаном. Пригостили його віскарьом і він одразу з`їбався. Мабуть пішов по жаб, щоб закусити. Цей екстра-тайм підготовки до матчу мене накрив козирним валетом. Я вже почав скандувати де треба і де не треба. Тільки в такому стані можна було пронести на гостьовий сектор порожню флягу в трусах та фоткатися з поліцією!

Вразило те, що стюарди, поліція і всі інші працівники стадіону ставилися до нас як до шанованих гостей. Все було з посмішками, привітливо, з повагою. Суцільний позитив!
Незважаючи на те, що наше гопало було на сємках і алкоголі)))

Сам матч ви бачили. На секторі було теж саме, ніби всі біжать, а характеру нема. Хоча ми як могли підтримували. Дуже чітко наприкінці заряджав Юра «Нам потрібна перемога!» та гімн України! Я намагався декілька разів підбадьорити найменш активних. Сам віддав всі сили, обвітрив губи. Як виявилось, все марно. Впевнений, нас не було чутно. Бордоультрас - 4 сектори, вони майже весь матч співали.

Після матчу все було дуже орагнізовано, башато поліції, ми спокійно дійшли до тгамвай зупинсьон. Там мусара якогось пацика в капюшоні(не нашого) несподіванно видернули з натовпу і забрали. Оперативно.
Після матчу були пориви поскандувати "Іграй Дінама, іграй, тваю мать!" перед готелем динамівців. Але ми подумали, що вони вже відправились в аеропорт, тому пішли до нашого номеру заливати поразку.