БАНДЕРІВЕЦЬ НА СЛУЖБІ ДЯДЕЧКА СЕМА:
ПОЛІТИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПРЕЗИДЕНТА.

Мене починають запитувати - "От ти пишеш - " Зеленський має нести відповідальність!" - а за що повинен, на твою думку"?

Не за зустріч з росіянами у Омані - то була остання спроба сепаратно домовитися з московією про реінтеграцію Донбаса яка не дала нічого в принципі, а сам Президент потім "відбріхувався" перед американцями за "безглузду ініціативу".

Не за "Вагнергейт" - на думку тих же американців провал операції на той момент був нам на щастя і ми позбулися "негативних іміджево-дипломатинчних наслідків для України".

Не за дороги та "велике будівництво" - їх треба було будувати ще більше, гірко що грошей за це не було достатньо, та й саму "Програму" Зеленський поцупив у Гройсмана як Гітлер "Програму автобанів" у Шахта.

Не за те, що він малоросіянин та прийшов до влади з рукою Коломойського у дупі - її вже звідти давно витягли та замінили правильною рукою, а обставини та суспільна думка примусили Зеленського стати "Державником по примусу".

Все це хрінь яка на увагу не заслуговує від слова "взагалі". Є базові чотири речі які я ніколи особисто не пробачу нашому Президенту.

1. Патологічна брехливість. Президент бреше як дихає заради збереження власної популярності. Він дає обіцянки які або не можна виконати взагалі, або не можна у близький перспективі, і продовжує брехати даючи людям все нові та нові марні надії. По факту робить так. що народ впадає у саму жорстоку зневіру - рівно нічого з того, що казав Зеленський, не зроблено та не може бути зроблено. У вересні минулого року коли стало зрозуміло що наш Контрнаступ зупинився, Президент обіцяв "Звільнення до кінця року трьох українських міст". Ще три тижні назад він обіцяв "здобути перемогу на полі бою". Обіцяв місяць тому що не стане розмовляти з путіним - вже буде. Почати перераховувати - дописи три знадобиться чистого переліку.
2. Хвороблива "манія популярності" та уникнення відповідальності за непопулярні у українців рішення влади. Ми втратили території з-за його небажання брати на себе відповідальність за своєчасний початок мобілізації котру військові "на колінах благали" почати восени 23го. Тарифи, акцизи, військове виробництво. тимчасове відчудження у бізнесу виробничих потужностей на користь Оборонпрому... - за будь які речі які не подобаються людям він знайде винних де завгодно, тільки себе не звинуватить. Зараз Президент грає у дуже небезпечну гру з пошуком миру який може задовольнити більшість українців які "втомилися від війни", але зробить нашу Державу не здатною зупинити нову можливу агресію.
3. За підготовку до війни загалом та здачу Півдня зокрема. І тут я не про "Чонгар" - перед виборами усі дізнаються правду про те, "хто розмінував" і відповідь багато кому не сподобається. Ні - я про ПРИНЦИПОВЕ ігнорування попереджень від союзників та НЕ прийняття рішення про "приховану мобілізацію" та будівництво фортифікацій на Півдні що радили зробити і британці, і американці ще за рік до війни. І те. що ми втратили Південь - пряма провина особисто Президента.
4. За жахливу кадрову політику і, як слідство, відповідну жахливу ситуацію у екомоміці. Не маючи ЖОДНОГО кадрового резерву Президент валюнтаристські, попри вимоги Конституції, призначає на посади виключно гірших за попередніх менеджерів. Можливо Президент і насправді бажає щось покращити. але він не розуміє принципу - "Фаховість та професіоналізм вирішують усе". З-за своєї патологічної ревності до чужої популярності та до амбіцій профі які колись ще працювали у Держапараті ми маємо ситуацію, коли після чергових замін Державою керують все більш та більш нікчемні та залежні від поблажливості Президента та його оточення персоналії. І ситуація не виправляється - постійно стає гіршою і у кадровому сенсі, і, відповідно, у економіці яка ВИРІШУЄ ВСЕ!

Це, як на мене. основні пункти політичного звинувачення, вторинних збереться ще не менше двадцяти. І я молю Бога та союзників щоби вони якось "зійшлися" та запропонували народу України альтернативу наявному "зеленому жаху", бо тільки відсутність наявної політичної альтернативи "зеленим" станом на зараз стримує

Україну від реально швидкого переходу з пост-радянської вигрібної ями до цивілізованого світу. Самі українці, на превеликий жаль, довели, що одноосібно з цим завданням поратися за весь час Незалежності так і не навчилися.