Згадаєш про Павлюченка і ось)
НА ПОЧАТКУ СЛАВЕТНИХ СПРАВ.

Побачив у Дениса Казанського відео де бидло било шампанське о борт втопленого сьогодні "Котова" і згадалася мені давня історія часів сумнозвісної "Ленкузні" де я того часу працював.

Вже пройшов рік як завод купив Петро Олексійович Порошенко. Він виплатив майже річні борги по зарплаті - знайшов у уряді гроші на добудову закладених ще до нього траулерів проектів 503 та 502М, провів вдалі переговори з Нідерландською суднобудівною кампанією і та розмістила на заводі заказ на виготовлення корпусів річних суховантажів низького профілю - заводський народ йому плескав в долоні, а деякі дами з Рибальських общаг готові були віддати йому не тільки своє палке та вдячне серце. Уряд Пустовойтенка ж купив у Петра Олексійовича траулера не просто так - він мав направити їх у росію, а саме до берегів Чукотки, за рахунок величезних боргів України за газ.


Спуск першого траулера який назвали ім'ям бабусі Петра Олексійовича підвищив народну любов до нового хазяїна "Ленкузні" до градусу безумовного екстазу. На режимному колись заводі був об'явлений "День відкритих дверей", прохідна пропускала усіх бажаючих на завод без розбору, заводські ворота були роззявлені як пелька бегемота. Через ці ворота пройшла "рота" довгоногих дівчат - барабанщиць у білих ботфортах, такого ж кольору міні-спідницях, червоних гусарських куртках та "циліндрах". Біля витягнутого з цеху та готового до спуску траулера була сколочена трибуна яку нарядили гірляндами з повітряних кульок куди як на Мавзолей "Взошло Политбюро в составе" самого Петра Олексійовича, Прем'єр-міністра Пустовойтенка. директора заводу Вансовіча та інших "ах каких товарищей". Петро запузирив таку речуху про світле майбутнє "Ленкузні", що був би живий Бендер - він би вдавився на хрін на своєму шарфі - його промова перед Васюкінськими шахистами була у порівнянні з Петровою блідою хернею для пенсійних бабульок. Ані Вансовіч, ані Пустовойтенко не зібрали і третини тих овацій якими нагородили Порошенка заводчани та члени їх сімей. Мітинг був коротеньким - менше години, а потім настав сакральний час розбиття ритуальної пляшки з шампанським о борт судна.

Ми не знали - що за молода та вочевидь сором'язлива дівчина вийшла на авансцену та схопила перев'язану червоним бантом тару на мотузці. Лише після дійства нам сказали, що то була дружина нашого хазяїна - Марина. Дівчина лихо розмахнулася та гойднула шампанське по направленню до борта. Пляшка не далася - грюкнувшись о борт зі звуком удару лоба богомольця о підлогу Храма Христова вона відлетіла близько до пункту запуску і там почала зловтішно погойдуватися. Настрої народа розділилися. Хто реготав та вигукував поради типу "Дівчино, треба було спочатку з пляшки відпити половину для надання сил", моряки ж корчили кислі рожі - прикмета була поганою. Червона від сорому Марина здійснила другу спробу. Але вона виявилася ще більш невдалою - пляшка ледве не вислизнула з її рук і ледве погладила сірий борт.. Вже явно розлючена Марина втрете зі всієї дурі як спис направила снаряд до цілі і вже не схибила - шампанське омило багатостраждальний борт траулера під шалені оплески народних зборів. Що було надалі - описувати не буду, але друга зміна близько опівночі бачила охоронників які грузили у лімузини тіла високих гостей.

А через півроку до нас дійшла звістка від якої реготав увесь Рибальський - той траулер повторив долю Титаніка. Казали що бухий російський капітан спрямував судно прямісінько на шельфовий лід у Охотському морі і з команди вижили тільки троє.

Отака вона - правдива без лапок історія від Вашого Сергія. Я не можу давати порад таким зубрам як Порошенко - він до мене в житті не дослухався, але якщо він колись напише свій "Майн Кампф" де опише свою особисту боротьбу з бидлостанською імперією та її флотом, то цей його подвиг повинен у книзі закарбований першим під назвою - "Як отримати гроші за судно та зробити так, щоби воно бидлу не дісталося". Соавтором, звісно, повинна бути пані Марина.