Грядьот.

Останнім часом стільки разів чув і читав це слово - легітимність, що вирішив перевірити, чи правильно я його розумію.
І, як завжди у таких випадках, почалися сюрпризи.
Перший сюрприз виявився в тому, що термін цей багатошаровий і включає в себе не тільки юридичні сенси, але і соціологічні та філософські. Найкраще це розписано у німецького соціолога Макса Вебера, який описав три види легітимності.
Традиційна легітимність - ґрунтується на визнанні тих політичних дій, що відповідають цінностям і нормам традиційної політичної культури.

Харизматична легітимність - заснована на вірі в особисті якості лідера.

Легальна (раціональна) легітимність - має за джерело раціонально встановлені правила, норми (закони).

Отже, у випадку з легітимністю Зеленського КСУ може визначити лише останній вид легітимності - легальний. І це буде дуже сумнівне рішення, оскільки в Конституції багато хто вбачає очевидну колізію між різними статтями.
Щодо інших двох видів - традиційної та харизматичної, то це взагалі не компетенція суду. Це може вирішити лише суспільство через легальні вибори чи референдум.
Оскільки всі політичні сили підписали меморандум про відмову від виборів на час війни, то це неможливо.

Висновок з цього такий: якщо навіть КСУ винесе рішення про продовження повноважень президента, то він буде лише частково легітимним і повинен буде підписуватись: "Президент України рішенням КСУ №... від ..." і не інакше. Рішення такого президента можуть бути оскаржені будь-яким громадянином у будь-якому суді. Таких президентів прийнято називати "кульгавою качкою".
Ну. І навіщо воно нам таке потрібно?
Вибачаюсь за багато літер, але не можу не відповісти пані Ірині Геращенко, щодо безперервності влади.
Найвищім законодавчім органом з правами контролю за виконавчою владою була і залишається донині ВРУ. Ось вона і зберігає безперервність і законність влади в Україні, а не оцей "ерзац-президент"