Авгу́сто Хосе́ Рамо́н Піноче́т Уга́рте (також Авґусто[3][4] та Аугусто[5], ісп. вимова: [awˈɣusto]; ісп. Augusto Jose Ramon Pinochet Ugarte; 25 листопада 1915, Вальпараїсо — 10 грудня 2006, Сантьяго) — чилійський генерал, політик і диктатор, який правив Чилі з 1973 по 1990 роки, спочатку як голова Військової хунти Чилі (1973—1981), а в 1974 році хунтою був призначений Президентом Республіки[6][7][8][9]. Його правління має багато прихильників серед правих, насамперед через створення в Чилі під час військового режиму вільної ринкової економіки, інтегрованої до світової економіки, і сильну присутність приватного сектора. Ця зміна в економічній моделі призвела до швидкого макроекономічного зростання, яка перетворила Чилі на одну з країн із найбільшим економічним бумом і найвищим рівнем людського розвитку у Латинській Америці.

За підтримки Сполучених Штатів Піночет дійшов до влади в Чилі внаслідок військового перевороту 11 вересня 1973 року, який повалив демократично обраний соціалістичний уряд Народної єдності президента Сальвадора Альєнде, фінансованого КДБ СРСР[джерело?] й поклав край цивільному правлінню. Для перевороту та консолідації влади після нього підтримка США мала вирішальне значення[10][11][12][A]. Альєнде призначив Піночета головнокомандувачем чилійською армією 23 серпня 1973 року, а до цього з 1972 року очолював Генеральний штаб[13]. У грудні 1974 року правляча військова хунта спільним декретом призначила Піночета Верховним Главою нації, однак не отримавши підтримки одного з ініціаторів перевороту генерала ВПС Густаво Лі[14]. Після свого приходу до влади Піночет переслідував лівих, соціалістів і критиків режиму, призвівши до страти від 1200 до 3200 осіб[15], інтернування понад 80 000 осіб і катувань десятків тисяч[16][17][18]. За даними чилійського уряду кількість страчених і зниклих безвісти склала 3095 осіб[19]. За вказівкою режиму Піночета в кінці листопада 1975 року, напередодні 60-річчя з дня народження, розпочалася операція «Кондор»[20].

Під впливом «чиказьких хлопців», орієнтованих на вільний ринок, військовий уряд Піночета здійснив економічну лібералізацію, включаючи стабілізацію валюти, скасував захисні тарифи для місцевої промисловості, заборонив профспілки й приватизував соціальне забезпечення і сотні державних підприємств. Деякі державні об'єкти для політично пов'язаних осіб були продані за ціну нижчу за ринкову, зокрема для зятя Піночета[21]. Режим здійснював цензуру індустрії розваг як спосіб нагородити своїх прихильників і покарати противників[22]. Така політика призвела до економічного зростання, однак критики стверджують про різке зростання економічної нерівності й пояснюють цю політику руйнівними наслідками валютної кризи чилійської економіки 1982 року[23][24]. Впродовж більшої частини 1990-х рр. Чилі мала найефективнішу економіку Латинської Америки, хоча спадок реформ Піночета досі залишається предметом суперечок[25]. За роки його правління його статок значно зріс завдяки десяткам банківських рахунків, що були таємно відкриті за кордоном, та скупці нерухомості. Згодом його притягали до відповідальності за розтрату коштів, податкове шахрайство і можливі комісійні, стягнуті за укладення угод на продаж зброї[26].